Спецпроект

Українці в Сан-Антоніо просять підтримати звернення про визнання Голодомору геноцидом

Неприбуткова організація «Українське Сан-Антоніо» (місто Сан-Антоніо, штат Техас, США) працює над питанням офіційного визнання факту Голодомору 1932-1933-хх років в Україні місцевими урядами США і просить українську спільноту про підтримку.

Про це повідомляється на Фейсбук-сторінці організації "Українське Сан-Антоніо" (Ukrainian San Antonio).

 

Як зазначається, "Українське Сан-Антоніо" співпрацює із Американським комітетом з поінформованості про Голодомор-геноцид в Україні (U.S. Committee for Ukrainian Holodomor-Genocide Awareness) над питанням офіційного визнання факту Українського Голодомору 1932-1933-хх років місцевими урядами США.

"Геноцид радянської влади, від якого невинно померли мільйони українців, має жити в пам'яті та історії людства! Ми звернулись до уряду міста Сан-Антоніо, штат Техас, з петицією щодо прийняття прокламації про офіційне визначення Голодомору 1932-1933-хх років як геноциду українського народу.

Tекст прокламації є на нашому офіційному вебсайті. Але наш голос не має бути поодиноким! Українців в нашому місті є чимало, і місцевий уряд повинен також почути голос кожного з Вас!", - зазначили в організації.

У зв'язку з цим українці в Сан-Антоніо просять допомоги в цьому проєкті. "Для цього потрібно звернутися до вашого представника в місцевій раді www.sanantonio.gov/Council з проханням підтримати Proclamation of 87th Anniversary of the Ukrainian Genocide - Holodomor – of 1932-1933", - зазначили в організації.

Крім того, українці з Сан-Антоніо проведуть 28 листопада меморіальний захід з вшанування пам'яті жертв Голодомору.

"Щороку в четверту суботу листопада українці у всьому світі збираються разом, щоб вшанувати пам'ять жертв геноциду голодом в Україні, створеного радянським урядом у 1932-33 рр., через який щодня гинули 28 000 людей. Цьогоріч "Українське Сан-Антоніо" об'єднався з Американським комітетом з поінформованості про Голодомор-геноцид в Україні для презентації історії Голодомору та єднання з іншими українськими громадами у всьому світі, аби вшанувати пам'ять жертв", - йдеться у повідомленні на сайті організації.

Захід відбудеться за адресою: 3630 Hunters Circle St.San Antonio, TX 78230. Початок о 18:00.

"Це важлива подія для нашої громади. Ми ніколи не повинні забувати невинних жертв цього геноциду і ми ніколи не повинні забувати цього жахливого злочину тоталітарного радянського режиму – штучного голоду, щоб заморити українців до смерті", - зазначили в організації "Українське Сан-Антоніо".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.