Фонд «Героїка» та Національний військово-історичний музей України підписали меморандум про співпрацю

Національний військово-історичний музей України долучається до розвитку інтернет-порталу «Імена самостійної України», присвяченого воякам українських військ 1917-1924 рр.

Відповідний меморандум про співпрацю був підписаний директором Національного військово-історичного музею України Андрієм Ільєнком та очільником "Героїки" Павлом Подобєдом. Документ передбачає залучення фахівців НВІМУ до виявлення, копіювання та опрацювання архівних документів та матеріалів, які зберігаються в державних архівах і можуть бути використані у генеалогічному проєкті "Імена самостійної України".

"Щоденно в проєкті працює лише троє активістів. Вони самостійно опрацьовують цифрові копії архівних документів та готують біографічні довідки, на підставі яких створюються облікові картки на кожного окремого учасника українського визвольного руху 1917-1924 років.

Ці ж люди опрацьовують матеріали, що надсилаються ще чотирма волонтерами, які долучаються до роботи над проєктом ситуативно: перевіряють правильність набору документів, наявність посилань на джерела, завантажують віднайдені світлини, фото могил, позначають на інтерактивній карті геолокації місць поховань тощо.

Відтак швидкість наповнення нашої бази напряму залежить від здатності розширити команду проєкту. Участь співробітників провідної військово-історичної установи країни дозволить нам не лише збільшити обсяги опрацьованої інформації, але й суттєво посилити наукову компоненту в нашій роботі", – пояснює керівник "Героїки" Павло Подобєд.

 

Заступник директора з наукової роботи Національного військово-історичного музею України Ярослав Тинченко зазначив, що співробітниками музею вже розпочато роботу з опрацювання списків 4-ї Київської, 5-ї Херсонської стрілецьких дивізій Армії УНР, а також Окремого корпусу кордонної охорони.

"У фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України зберігаються документи, що становлять інтерес не лише для військових істориків, але й для людей, які намагаються з'ясувати долю своїх пращурів. До таких документів належать списки козаків та старшин по дивізіях, які нерідко містять не лише імена та прізвища особового складу, але й короткі біографічні відомості, зокрема про дату та місце народження вояків.

Географія територій, з яких походить особовий склад 4-ї Київської, 5-ї Херсонської стрілецьких дивізій Армії УНР, а також Окремого корпусу кордонної охорони – це вся території сучасної України і навіть ширше. Опрацювання цих документів значно розширить наявну базу даних і збагатить вже існуючі біографічні довідки", – підсумував історик Ярослав Тинченко.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.