ПЦУ визнала святим гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного

День пам’яті святого благовірного гетьмана встановлено 20 квітня за новим стилем (7 квітня за старим), його внесено до Місяцеслова Православної церкви України

Помісна Українська православна церква (ПЦУ) затвердила канонізацію гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного.

Як передає "Новинарня", таке рішення Священного Синоду ПЦУ від 21 серпня розміщене в церковному журналі №16.

Зазначається, що пропозицію встановити для загальноцерковного шанування день пам'яті святого благовірного гетьмана Петра (Конашевича-Сагайдачного) вніс протоієрей Олександр Трофимлюк, голова Синодальної календарної комісії. Відповідне рішення було ухвалене.

ПЕТРО САГАЙДАЧНИЙ, КАРТИНА ХІХ СТ.
ПЕТРО САГАЙДАЧНИЙ, КАРТИНА ХІХ СТ.

Таким чином, день пам'яті святого благовірного гетьмана встановлено 20 квітня за новим стилем (7 квітня за старим), його внесено до Місяцеслова Православної церкви України.

Цим рішенням ПЦУ фактично затвердила рішення однієї зі своїх церков-засновниць – УАПЦ. Адже святий благовірний гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний був канонізований 25 травня 2011 року Архієрейським собором Української автокефальної православної церкви. Церковне прославлення святого на місцевому рівні тоді відбулося 17 липня 2011 року в місті Самбір Львівської області, на малій батьківщині гетьмана.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.