Вулицю Маврів у Берліні перейменують ім’ям чорношкірого вченого. ФОТО

Перейменування вулиці Маврів (Mohrenstraße) у центрі Берліна відбудеться найближчим часом, вона отримає назву Вулиця Антона Вільгельма Амо за пропозицією Зелених і соціал-демократів.

Таке рішення асамблея району Мітте німецької столиці підтвердила в п'ятницю, повідомляє кореспондент Укрінформу.

 

Процес перейменування було розпочато негайно, адже "расистська суть нинішньої назви є обтяжливою та шкодить національній та міжнародній репутації Берліна".

 

Антон Вільгельм Амо, який народився в Гані та був вивезений колонізаторами під час голландської Остіндської кампанії, став першим чорношкірим ученим у німецькому університеті. Він отримав ступінь доктора в Галле в 1729 році й працював в університетах Галле, Віттенберга і Йєни до 1747 року.

 

Тема з перейменуванням було піднята на початку липня, коли на хвилі антирасистських протестів по всьому світі після вбивства чорношкірого американця Джорджа Флойда, служба громадського транспорту Берліна BVG прийняла рішення про перейменування станції метро Mohrenstrasse на Glinkastrasse (Вулиця Глинки).

 

Поки що таблички на станції залишаються старими. Думкою громадськості влада не поцікавилася, альтернативні пропозиції не приймаються.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.