У Чорному Острові увіковічнили пам'ять генерала-хорунжого армії УНР

До сторіччя бою війська УНР під керівництвом полковника, начальника Генерального штабу армії УНР Євгена Мишковського з більшовицькими військами з більшовиками під Чорним Островом встановили пам’ятний знак

Про це інформує Ye.ua.

6 липня виповнилося сто років з дня битви під Чорним Островом між вояками УНР та більшовиками, яка закінчилася перемогою українців. З нагоди річниці у селищі встановили меморіал, в якому увіковічнили пам'ять полковника Євгена Мишковського. Саме за цей бій головнокомандувач українського війська Симон Петлюра удостоїв його звання генерала-хорунжого армії УНР. Однак для Мишковського героїчна сутичка стала останньою. У бою він був важкопоранений і за кілька днів помер у шпиталі.

Пам'ятний знак на честь вояків УНР у вигляді двох гранітних каменів з мармуровою таблицею встановили на місці, де смертельно поранили Євгена Мишковського. Поруч на стіні зобразили потяг, у якому пересувався штаб УНР сто років тому, на землі встановили шматок залізничної колії. Тоді червоноармійці підірвали залізничну колію перед переправою до станції Чорний Острів. Внаслідок цього неподалік селища затонули шість вагонів.

За словами керівника Центрального територіального відділу Українського інституту національної пам'яті, військового історика Богдана Галайка, можна навести паралелі із сьогоденням і подіями того часу й побачити певну аналогію. Тому подібні заходи потрібні, щоб відновлювати національну пам'ять.

"Сьогодні продовжується російсько-українська війна. Ворог у нас той самий. Як і сто років тому, їхні імперські апетити залишаються такими ж самими. І ці їхні амбіції ми можемо зупинити тільки рішучим протинаступом. Так, як це робив полковник Євген Мишковський і його бойові побратими сто років тому. Це була насправді невелика когорта людей, які були віддані своїй ідеї і своїм переконанням. Вони чітко знали, що мають відстоювати незалежну, самостійну, соборну державу. Постаті Євгена Мишковського і його бойових соратників нагадують сьогоднішні часи. Він був кадровий офіцер російської імператорської армії, але пам'ятаючи своє українське коріння, козацьке походження, яке прищеплювала мама змалечку, добре знав, якою має бути рідна земля і яким має бути її майбутнє", - сказав Богдан Галайко.

 

За словами Чорноострівського селищного голови Михайла Дзіся, реалізували все за два тижні. На місці встановленого пам'ятного знака ще нещодавно була занедбана ділянка поруч з дорогою державного значення. На будівництво комплексу витратили близько шести тисяч гривень, кошти на нього виділили меценати.

"Ми вивчали бій, який відбувся в Чорному острові 6 липня 1920 року. Знайшли карту того бою. Виявилося, що посередині греблі було поранено Мишковського. Його поранили в коліно, потім він встав і його поранили в плече. Йому довелося з греблі повзти до дороги. Своєю відданістю учасники бою внесли свій вклад у боротьбу УНР з більшовиками. Щоб увіковічнити їхній подвиг, прояв патріотизму, ми вирішили створити цей пам'ятний знак", - сказав Михайло Семенович.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.