В Україні майже не залишилося засекречених документів часів СРСР – Держархів

Україна є лідером серед колишніх радянських республік у розсекречуванні документів часів СРСР, а її законодавство щодо цього є одним із найліберальніших.

Про це заявив голова Державної архівної служби Анатолій Хромов на пресконференції в Укрінформі на тему: "Розсекречення Державною архівною службою України архівних документів комуністично-тоталітарного режиму 1917-1991 років".

 

"Україна визнала, що секрети СРСР не є секретами незалежної України. На відміну, наприклад, від країни-агресорки, де радянські секрети продовжують зберігати як державну таємницю сучасної Росії, ми маємо найбільш відкриту систему доступу до документів часів СРСР. Це законодавство є одним із найбільш ліберальних, що підтверджено міжнародними рейтингами", - зазначив Хромов.

 

Він нагадав, що в момент здобуття Україною незалежності в 1991 році засекречені архіви колишнього СРСР становили 50% від загальної кількості. Внаслідок системного розсекречення цих архівів у 2010 році ступінь засекреченості Національного архівного фонду залишався менш як 1%.

"У 2015 році було ухвалено комплекс декомунізаційних законів, один із яких – Закон про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років. Цей закон остаточно закріпив те, що документи визначених органів є абсолютно відкритими, закон говорить, що радянські грифи обмеження не є тотожними українським грифам секретності", - нагадав керівник Держархівслужби.

Водночас, за словами Хромова, й досі в українських архівах знаходять документи комуністичної доби під грифом "секретно".

"Після того, як ми проводили певні зміни в структурі державної архівної служби – несподівано виявили, що в державному режимно-секретному органі архівної служби продовжують зберігатися документи часів СРСР як начебто державна таємниця України. Була створена комісія, рішенням якої розсекречено майже 200 документів і видань", - розповів він.

На думку Хромова, при цьому не менш важливим є фізичний та інтелектуальний доступ до розсекречених архівів, над чим нині має працювати архівна служба.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.