У Росії суд не дозволив розкрити імена учасників сталінських "трійок" НКВД

У Москві суд відхилив позов історико-просвітницького товариства «Меморіал» до Генпрокуратури про розкриття імен учасників "трійок" НКВД.

Про це пише "Коммерсанть".

 

У липні торік "Меморіал" звернувся до генпрокуратури з проханням надати дані про 11 прокурорів, які брали участь у роботі "трійок". Ця інформація потрібна для історичного довідника.

Проте прокуратура відмовилася надати відомості, посилаючись на положення закону "Про персональні дані", які забороняють розкривати інформацію про людину третім особам без його згоди чи згоди спадкоємців.

У "Меморіалі" наголосили, що закон дозволяє публікувати дані для здійснення наукової діяльності, а відомості про учасників "трійок" відносяться до архівних документів і зазначений закон на них взагалі не поширюється. Попри ці зауваження, прокуратура відповіла відмовою і на повторний запит організації. Після цього історики звернулися до суду.

"Аргумент прокуратури в тому, що ми будемо поширювати відомості, які ганьблять людей. Але суть історії — фіксувати всі вчинки", — наголосили в організації.

"Меморіал" планує оскаржити рішення суду і називає справу стратегічною.


Довідка. "Трійка" НКВД — орган позасудового винесення вироків в СРСР, який засуджував до розстрілу і тривалих термінів таборів. "Трійки" діяли при управліннях НКВД СРСР у 1937—1938 роках, зазвичай формувалися на рівні області. Складалася з начальника підрозділу НКВД, секретаря обкому партії та прокурора, що діяли в епоху Великого терору в СРСР.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.