Розуміння національної єдності може виникнути лише в результаті діалогу — Дробович

Голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович вважає, що концептуальна визначеність національної єдності та соціальної згуртованості може виникнути лише в результаті суспільного діалогу.

Таку думку він висловив під час онлайн-обговорення "Національна єдність: як "зшити" країну в умовах нестабільності й загроз", трансляція якого відбулася в Укрінформі.

 

"На мою думку, немає яскраво визначеної, стабільної концепції, яку більшість, хоча б 50%, поділяло б, і відповідно, якщо питаєш про національну єдність чи соціальну згуртованість, одразу починається плутанина.

Так само із терміном нація: хтось розуміє це як етнічну націю, хтось — політичну або громадянську, а хтось — як погане слово, пов'язане з нацизмом. Тому, очевидно, коли ми говоримо про національну згуртованість і національну єдність, то дуже важливо, щоб ми поставили питання про концептуальну визначеність.

Вона може постати тільки як результат системного діалогу, коли всі сторони хоча би матимуть уявлення, вони можуть не погоджуватись, але якщо більшість суспільства матиме хоча б уявлення, що є ота дискусія щодо хоча би цих двох концептів, уже буде легше вийти на якусь предметну дискусію," — зазначив Дробович.

Відповідно, за його словами, варто значно посилити зусилля задля налагодження такого діалогу, а тому важливо, щоб інші виклики не відвертали увагу, а навпаки привертали.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.