Центральний державний архів зарубіжної україніки змінив адресу

Центральний державний архів зарубіжної україніки (ЦДАЗУ) «переїхав» на нове місце і віднині знаходиться на вулиці Солом’янській, 24.

Про це повідомляєься на сторінці архіву в Facebook.

 

"Шановні наші користувачі, друзі, партнери архіву! Ми раді повідомити вам, що від 23 липня 2020 р. ЦДАЗУ знаходиться за новою адресою по вул. Солом'янська, 24", - йдеться у дописі.

Як зазначається, відтепер ЦДАЗУ перебуває в комплексі споруд центральних державних архівних установ - "архівному містечку", під опікою Державної архівної служби України.

На період облаштування на новому місці в архіві просять звертатися із запитаннями на такі електронні адреси: vvid.tsdazu@arch.gov.ua; i.maga.tsdazu@arch.gov.ua; i.kazimirova.tsdazu@arch.gov.ua.

Слідкувати за новинами архіву можна на офіційному сайті ЦДАЗУ та у Facebook.


ДОВІДКА. Центральний державний архів зарубіжної україніки є головною архівною установою для зберігання документів історико-культурного надбання зарубіжного українства та координаційним центром з питань роботи з документами української діаспори, що зберігаються в інших архівах та колекціях.

ЦДАЗУ створений 12 травня 2007 року.

В архіві приймають на зберігання документи українців у світі, забезпечують фахове науково-технічне опрацювання отриманих документів і швидке надання їх у користування дослідникам. Документи видаються для користування в читальному залі всім бажаючим відповідно до Закону України "Про Національний архівний фонд та архівні установи".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.