У палаці Даховських у Леськовому створять музей Історії українського війська

Верховна рада ухвалила звернення до уряду щодо створення музею Історії Українського Війська

Про це повідомив сайт Прочерк з посиланням на народного депутата України Антона Яценка.

Леськівський замок збудований у ХІХ столітті родиною Даховських у стилі неоготики. Більше 15 років територія "Садиби Даховських" перебуває на балансі Міністерства оборони України і фактично ніяк не використовується. З кожним роком замок зазнає руйнувань.

На пленарному засіданні Верховної Ради України Яценко звернувся до спікера Дмитра Разумкова та народних депутатів щодо розгляду проєкту постанови №3581 "Про Звернення Верховної Ради України до Кабінету Міністрів України щодо необхідності збереження унікального ландшафтно-архітектурного комплексу "Садиба Даховських" та створення на його базі державного ландшафтно-паркового музею Історії Українського Війська" в позачерговому порядку і без обговорення. 335 депутатів проголосували за згаданий проєкт постанови.

"Завдяки цьому ми зможемо зберегти та відродити унікальну пам'ятку архітектури XIX століття – "Садибу Даховських". А також створимо найбільший за площею в Україні ландшафтно-парковий музей Історії українського війська, – пише нардеп. – За допомогою існуючих музейних експонатів, історичної та сучасної військової техніки, озброєння буде відображено розвиток українського війська та армії від давніх часів до сьогодення. Таким чином, популяризуватиметься військова історія України та підвищуватиметься рівень військово-патріотичного виховання громадян".

Реалізація такого масштабного проєкту може тривати близько 3 років.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.