У Черкасах археологи знайшли подвірʼя гончара XVIII століття

У центрі Черкас знайшли унікальні археологічні об'єкти. Археологи розкопали доіндустріальну кераміку та 300-річну гончарну піч

 

У травні 2020 року співробітники Черкаського міського археологічного музею Середньої Наддніпрянщини долучилися до археологічних розкопок у середмісті Черкас, які проводила експедиція Інституту археології НАН України (керівник – Д. П. Куштан).

Роботи велися за адресою вул. Остафія Дашковича 7, в межах комплексної пам'ятки археології Черкаси-Центр (могильники доби раннього заліза та черняхівської культури, культурний шар пізньосередньовічного міста).

Найцікавішим археологічним об'єктом, виявленим в ході розкопок, став гончарний горн ранньомодерної доби. Він призначався для випалу керамічних виробів (посуду та пічних кахлів) і мав типову двокамерну конструкцію.

 

Форма горну овальна в плані, розмір 1,6 х 1,45 м. Верх випалювальної камери виявлений на глибині 0,55 м у вигляді контуру перепаленої до цегляного кольору землі.

Після розчистки з'ясувалося, що збереглася половина череня горну. Ця частина череня мала шість округлих отворів-продухів, які сполучали топкову камеру з випалювальною.

Археологи датують гончарний горн XVIII століттям. Виявлений об'єкт знаходився на подвір'ї черкаського гончара.

Знахідка подібного об'єкту є першою на території міста Черкаси.

Невдовзі знахідки будуть представлені в експозиції Черкаського міського археологічного музею Середньої Наддніпрянщини.

 
 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.