У Білорусі вшанували пам’ять головного героя зустрічі на Ельбі 1945-го року – українця Сільвашка

Посол України в Республіці Білорусь Ігор Кизим разом з Повіреною у справах США в Республіці Білорусь Дженіфер Мур та Заступником міністра закордонних справ Білорусі Олегом Кравченко відвідали кладовище «Міхановичи» поблизу Мінська, де похований головний герой знаменитої зустрічі на Ельбі 1945 року українець Олександр Сільвашко.

Про це повідомляється на сайті українського дипвідомства.

 

"Представники трьох країн вшанували пам'ять Олександра Сільвашка, поклавши квіти до могили знаменитого українця та його дружини", - йдеться у повідомленні.

Разом з представниками Посольств та МЗС Білорусі могилу батька відвідала і донька Олександра Сільвашка – Тетяна.

В контексті заходів, які проводяться Посольством з нагоди 75-ї річниці завершення Другої світової війни, найближчим часом у музеї агромістечка Мороч, де довгий час жив та працював Олександр Сільвашко, відкриється підготовлена Посольством України фотовиставка, присвячена українцям, які визволяли Білорусь від нацистів у 1941-1945 рр.

Декілька стендів експозиції предметно розкажуть про Оaлександра Сільвашка та його бойовий шлях.

"Посольство України в Білорусі і надалі вшановуватиме пам'ять видатних українців, чия доля пов'язує Україну та Білорусь, а життєвий шлях є прикладом наслідування для майбутніх поколінь. Зокрема, учасників Другої світової війни, таких як Олександр Сільвашко", - йдеться у публікації.

 

ДОВІДКА. Олександр Сільвашко – легендарний українець, який прожив значну частину життя у Білорусі. Народився 1922 р. в селі Кавунівка Шполянського району Черкаської області. До Другої світової війни працював на Черкащині.

З 1941 р. боровся з нацистами у рядах партизанів. У 1943 р. влився до лав 58-ї гвардійської дивізії. Учасник боїв на переправах через ріки Буг, Дніпро, Вісла та Одер, під час яких отримав важкі поранення. Мав бойові нагороди.

Весною 1945-го у складі 1-го Українського фронту дійшов до річки Ельба, де поблизу міста Торгау 25 квітня 1945 року відбулась зустріч передових розвідувальних груп радянських та американських військ.

Цього дня саме командир групи, лейтенант Олександр Сільвашко першим потиснув руку лейтенанту армії США Уільяму Робертсону на напівзруйнованому мосту через Ельбу.

Після закінчення війни Олександр Сільвашко разом з дружиною та донькою переїхав до Білорусі, працював вчителем історії, був директором учбових закладів у Клецькому районі Мінської області.

Завдяки його енергії та зусиллям в той складний час у Білорусі було відновлено та побудовано декілька нових шкіл. Восени 2010 року його не стало.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.