У Бердичеві знайшли історичну знахідку, яка стане місцем паломництв

На єврейському кладовищі у Бердичеві натрапили на важливу історичну знахідку для єврейського світу: справжні поховання рабина Леві-Іцхака бен Меіра Бердичівського та його трьох синів. Чотири надгробки виявили прямо під люстрою в усипальні праведника на глибині, коли почали утеплювати тут підлогу для паломників.

Про це інформує сайт РІСУ з посиланням на TIMES.ZT.

"Люди часто мерзнуть, приїздять в сильні морози, сидять тут, моляться годинами. Для того, щоб зробити їм додаткові зручності, ми вирішили утеплити підлогу. Ми вскрили ту підлогу, яка тут була – плитка і бетон. Опустились на якихось 10-15 см і виявили останки стіни", – розповідає помічник головного рабина Аківа Нємой.

Краєзнавці розповідають, що праведник Леві-Іцхак бен Меір Бердичівський народився 1740-го року. У його родині було 30 поколінь рабинів. 1785-го він приїхав у Бердичів, де майже 30 років ребе служив не просто посередником між Богом і людьми.

"Цадик, який очолював суд, ось таке словосполучення. Він був не просто священнослужителем, а в якісь мірі був прокурором, суддею, скажімо так. Його поважали, приходили за порадою, отримували релігійні настановлення і юридичні настанови", – розповідає Наталія Захарчук, науковий співробітник Музею історії міста Бердичева. Люди любили праведника. Адже, як свідчать архівні джерела, той був розсудливим і поблажливим. Особливо до знедолених і бідних.

 

"Коли він подорожував селами і містечками, збирав у людей пожертви не лише для своєї громади, а й для бідних наречених, які не могли зібрати собі якийсь статок. Збирав для нужденних людей, для тих, хто був у тюрмах, щоб викупити їх з тюрем. Був близький до народу", – додає пані Наталія.

Рабин помер 1809-го року. Перед смертю наказав, щоб ніяких написів на його могилі не було.

Стіна, на яку громада натрапила під час ремонтних робіт, має незвичну форму з заокругленими кутами. Простір всередині неї був завалений будівельним сміттям. Під ним виявилась підлога з плиткою і власне самі надгробки без жодних написів. На одному є отвір, призначення якого не відоме.

Рабини припускають: це і є справжня могила Леві-Іцхака.

"Отримуємо багато звернень від людей, які захопились і цікавляться тим, що це, як це і, звичайно, всі хочуть приїхати і побачити своїми очима. Але поки через карантин це трохи затримається", – говорить Аківа Нємой.

"Ми не знаємо точно, наскільки оригінальні самі пам'ятники і підлога. Скоріше за все вони обновлялись за понад сто років свого існування. Але та значимість, яка зараз є для нас, це найперше – релігійне значення", – говорить Аківа Нємой.

Перші поховання на цьому цвинтарі датуються кінцем XVII століття. Останні – 1973-ім роком. В єврейській огромаді не знають, як виглядала усипальня Леві-Іцхака до війни. Аківа Нємой говорить: євреї споруду зруйнували самі. Боялись, що влада взагалі знищить надгробки.

Для нащадків залили бетонний майданчик з низькою стінкою, а з боку поставили надгробний камінь праведнику. На початку 90-их на місці майданчика збудували нове приміщення усипальні рабина Леві-Іцхака, куди приїздили паломники з усього світу. Довкола поховані його родичі.

Нащадки праведника сьогодні живуть на різних континентах. Община звертатиметься до фахівців, щоб пам'ять знаного у світі рабина правильно увіковічити з максимальними зручностями для паломників.

Як і де жили наші аристократи

"Пробираючись крізь чагарники, немов у фільмі про Індіану Джонса, ми очікували, що вийдемо на галявину та побачимо бодай руїни чи фундамент споруди. Але коли хащі скінчилися, ми ступили на переоране поле. Перед нами була лише оброблена плугом земля".

Командир гармати "Історик"

Іменем ужгородця Миколи Гаєвого назвали Центр сучасної історії в Українському католицькому університеті.

"Жила однією ідеєю: вільна Україна": до 120-річчя Оксани Мешко

Учасники дисидентського руху називали її "козацькою матір'ю", вкладаючи в цю метафору готовність стійкої, незламної жінки до жертовної боротьби. Оксана Мешко ввійшла в історію українського правозахисного руху як громадська діячка, співзасновниця і лідер Української Гельсінської групи.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.