Ройтбурда знову звільнили з посади директора музею

Апеляційний суд ухвалив рішення, згідно з яким Олександр Ройтбурд звільнений з посади директора Одеського художнього музею.

Про це повідомляє Думская.

 

"Одеський апеляційний суд скасував рішення Приморського райсуду міста від 10 лютого, яке, своєю чергою, скасовувало рішення облради від 4 вересня 2019 року про розірвання контракту з директором Одеського художнього музею Олександром Ройтбурдом", - ідеться в повідомленні.

Зазначається, що апеляційний суд констатував: Ройтбурд був призначений на посаду відповідно до законної процедури, але все ж таки припустився низки порушень. Зокрема проводив у музеї концерти, не пустив у фонди з перевіркою депутатів, робив ремонт без погодження робіт з облрадою.

Сам Ройтбурд написав у Facebook: "Боротьба триває. Завтра почнемо рефлексувати. Я сподіваюся в Україні, крім дивних судових рішень, ще діють ЗАКОНИ з великої літери З".


Нагадаємо, відомий художник Олександр Ройтбурд 6 грудня 2017 року переміг у відбірковому конкурсі на посаду директора Одеського художнього музею. 19 березня 2018 року голова ОДА підписав п'ятирічний контракт з Ройтбурдом, призначивши його директором музею. Кандидатуру художника тоді не підтримала обласна рада.

4 вересня 2019 року облрада з ініціативи групи представників Опозиційного блоку ухвалила рішення про звільнення Ройтбурда з посади керівника музею, що викликало обурення громадськості.

Голова ОДА, керуючись вимогами Закону "Про культуру", відмовився видати розпорядження про звільнення Ройтбурда з посади, а сам художник оскаржив рішення облради в суді.

У жовтні 2019 року Міністерство культури, молоді та спорту назвало рішення про звільнення Ройтбурда безпідставним.

У лютому 2020 року суд визнав незаконним і скасував рішення Одеської облради про звільнення Ройтбурда з посади директора Одеського художнього музею.

Крути-1918: вчені проти міфів

Довкола знакових подій з часом нагромаджуються міфи й легенди, які можуть не мати жодного стосунку до історичної дійсності. Бій під Крутами не став винятком. Вже на еміграції популяризація крутянського подвигу нерідко супроводжувалася неточностями і недоладностями, на що звертали увагу навіть окремі учасники визвольної боротьби й діячі української діаспори. Попри незрівнянно більші інформаційні можливості сучасного суспільства, сьогодні мас-медіа часом ретранслюють не лише давно спростовані легенди про бій під Крутами, але й новітні міфи, творці яких інколи доволі безапеляційно просувають своє "бачення" історичних подій.

Крутянці на світлинах

19 березня 1918 року Київ був у зажурі... Ховали крутянців... «Прості деревяні блакитні домовини були поставлені по дві на площадки візників». На Бібіковському бульварі стрікотіла плівкою відеокамера, що фільмувала траурну процесію. Професор Грушевський сказав: «Dulce et decorum est pro patria mori. – Солодко і прекрасно вмерти за отчизну так, як умерли оці сини й брати наші, які полягли головами, боронячи рідний край від ворогів...». У будівлі Центральної Ради робили ремонт – з фронтону знімали двоголового орла, символ російського самодержавства.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».