УІНП презентовав відеоролик до 100-річчя завершення Першого Зимового походу. ВІДЕО

6 травня 2020 року виповнилося рівно 100 років завершення Першого Зимового походу Армії УНР – однієї із найяскравіших бойових операцій в історії українського війська.

До цієї знаменної дати УІНП презентував інформаційно-просвітницький ролик, створений Центром історії Вінниці спільно з Українським інститутом національної пам'яті та Управлінням культури і мистецтв Вінницької ОДА.

 

Окрасою стрічки стали місця зйомок: село Писарівка на Ямпільщині зі збереженим млином початку ХХ століття та мальовничі береги річки Дністер поблизу сучасного українсько-молдовського кордону.

Саме тут 100 років тому передові відділи "зимопоходців" зустрілися з розвідувальними підрозділами 2-ої Стрілецької дивізії Армії УНР, що наступали із заходу разом із польськими союзниками для спільної боротьби проти Червоної армії.

Окрім унікальних кадрів параду українського вояцтва у місті Ямпіль 10 травня 1920 року, у зйомках використаний цінний фондовий предмет Центру історії Вінниці.

Це – музейна репліка Бойового прапору 3-ї Залізної стрілецької дивізії, створена з дозволу Міністра оборони України (2014-2019), генерала армії Степана Полторака. За винятком оригіналу, в Україні існує лише дві репліки знамена.


Довідка. Перший Зимовий похід тривав 5 місяців (6 грудня 1919 – 6 травня 1920).

Рейдова операція тилами Збройних Сил Півдня Росії та Червоної Армії пролягала сучасними Житомирською, Київською, Черкаською, Кіровоградською, Миколаївською, Одеською та Вінницькою областями.

Було подолано 2 500 км. Очолював операцію генерал-хорунжий Армії УНР Михайло Омелянович-Павленко. Бойове ядро підрозділу складали 2 тисячі багнетів, 1 тисяча шабель та 14 гармат. За час походу військо мало понад 100 дрібних сутичок і 50 серйозних успішних боїв з ворогом.

Єдина бойова нагорода українського війська – орден Залізного Хреста "За зимовий похід і бої" була утверджена саме для учасників походу, з яких було нагороджено – 1668 чоловіків, а 5 жінок удостоєні жетона Залізного Хреста.

Пам'ять про подвиг "зимопоходців" та неперервність української мілітарної традиції збережено до нашого часу: минулого року 28-ма окрема механізована бригада ЗСУ отримала почесне найменування "імені Лицарів Зимового Походу".

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.

Шевченко у Вашингтоні. Боротьба за цінності

Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.