У РФ наплутали чиї оленярі боролися з нацистами - фінські чи радянські. ФОТО

Світлина, на якій зображено озброєного фінського солдата і оленя, була використана для привітання з Днем Перемоги 9 травня у вигляді банера місцевою владою міста Усінськ в Республіці Комі РФ.

Усе б нічого, от тільки фронтова світлина була зроблена ще у травні 1944 року, коли Фінляндія воювала з СРСР на боці Третього Райху. Вояка-фіна місцева влада переплутала з радянським бійцем.

Як передає "Україна молода", про скандальний випадок повідомляють російські та місцеві ЗМІ Республіки Комі.

 

Не дивно, що мешканці Усінська були обурені таким привітанням із перемогою у Другій світовій війні. Користувачі соцмереж одразу почали поширювати фото багатоповерхівки із банером.

Окрім привітання з Днем Перемоги на банері були розміщені рядки російського вірша Галини Грицаченко "Рогаті батальйони":

"За кругом полярным в Великой войне

Сражались олени и люди.

Поклонимся им, постоим в тишине,

Пусть вечная слава им будет!".

 

Користувачі, які знаються на тематиці Другої світової війни, звернули увагу, що солдат тримає в руках зовсім не радянську зброю, а пістолет-кулемет Suomi KP/31 системи Аймо Лахті, який перебував на озброєнні фінської армії.

Згодом в мережі знайшли навіть оригінал фото з описом "Finnish soldier with a reindeer in Lapland, May 4 1944 (exact location not known)", що перекладається, як: "Фінський солдат з оленем у Лапландії, 4 травня 1944 року (точна локація невідома).

Також у альбомі "Warrior of Lapland" було знайдено й інше фото в кольорі, на якому зображено того ж таки фіна і його оленя того ж таки травневого дня. І підпис: "Фінський солдат Jouni Klemet Halonen зі своїм оленем, якого кличуть Rangifer Tarandus, насолоджується сонячним днем у Лапландії, травень 1944 року".

 

Перша заступниця міського голови Усінська Тетяна Анісімова назвала цей випадок "недопрацюванням управління культури" та пообіцяла всіх причетних суворо покарати.

Також вона пообіцяла у майбутньому, перш ніж використовувати історичні світлини, консультуватися із професійними істориками, щоб такі "казуси не повторювалися".

Пізніше керівник адміністрації міста Микола Такаєв також пообіцяв покарати винних за "помилку, яку неможливо вибачити". І запевнив, що банер провисів лише кілька годин і був знятий. Мовляв, дякуємо спостережливим мешканцям міста і перепрошуємо ветеранів.

За його словами, адміністрація міста хотіла у привітанні показати оленячий батальйон, який формувався під час війни в Усінську, але не вийшло.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.