Суд заборонив УІНП оцінювати символіку дивізії СС "Галичина"

Суд відхилив вимоги позивачки заборонити пропаганду символіки дивізії “Галичина”

 

У середу, 27 травня, окружний адміністративний суд Києва виніс рішення, яким "визнав протиправними дії Українського інституту національної пам'яті (…) по наданню висновку про те, що символіка 14-ї  гренадерської дивізії військ СС "Галичина" (1-ї Української дивізії УНА), відповідно до українського законодавства, не є символікою націонал-соціалістичного тоталітарного режиму, поширення або використання якої в Україні заборонено".

Як передає "Новинарня", про це йдеться в тексті рішення суду, поширеному в соцмережах співробітниками УІНП.

Позов про це до ОАСК подавала киянка Наталія Мясникова. Він задоволений частково.

Суд зобов'язав УІНП та його посадових осіб утриматися від дій щодо поширення висновку про символіку дивізії "Галичина" в майбутньому, а також стягнув з Інституту на користь Мясникової суму судового збору – 960 грн.

При цьому колегія суду на чолі з головуючою суддею Аріною Літвіновою відхилила вимоги, в яких позивачка вимагала від Інституту заборонити пропаганду символіки дивізії "Галичина".

Коментуючи рішення суду, колишній голова Інституту нацпам'яті, нині – народний депутат від "Європейської солідарності" Володимир В'ятрович зазначив, що в оприлюдненій ухвалі немає нічого про те, чи є символіка дивізії "Галичина" символікою націонал-соціалістичного тоталітарного режиму.

"Суд вирішив, що Український інститут національної пам'яті не мав відповідати на звернення громадянина щодо приналежності цієї символіки до нацистської. Хоча як УІНП, центральний орган виконавчої влади, міг не надати відповіді громадянину – для мене залишається загадкою", – написав В'ятрович у фейсбуці.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.