У Дніпрі розпочалися археологічні роботи з дослідження фундаментів церкви Святого Лазаря. ФОТО

У Дніпрі розпочалися археологічні роботи з дослідження фундаментів давно зруйнованої церкви Святого Лазаря, де був похований дослідник і підприємець Олександр Поль, завдяки якому почалася розробка залізних руд у Кривому Розі.

Про це повідомляє Укрінформ із посиланням на Охоронну археологічну службу України.

 

"Археологічні дослідження фундаментів церкви Св. Лазаря, що у Севастопольському парку м. Дніпра розпочинає 18 травня Дніпровська археологічна експедиція Охоронної археологічної служби України. Керівник робіт – Дмитро Тесленко", - йдеться в повідомленні.

 

Зазначається, що саме тут у 1890 році був похований Олександр Поль – перший почесний громадянин міста, ("першовідкривач криворізьких руд", ініціатор створення Катерининської залізниці та історичного музею.

 

На жаль, Друга світова війна та радянський режим не залишили по собі ані церкви, ані поховання Поля. Довгий час вважалося, що на місці церкви насипаний меморіальний курган, однак у результаті розвідки, проведеної минулого року, її фундаменти було локалізовано трохи далі на південь від кургану, інформують археологи.

 

Цьогоріч планується дослідити залишки усієї споруди та, за участі фахівців-антропологів визначити місце поховання Олександра Поля, аби вшанувати його належним чином.

 

Як раніше повідомлялось, у Дніпрі встановлено місце розташування Лазаревської церкви, у склепі якої, ймовірно, поховано першого почесного громадянина Катеринослава, громадського діяча Олександра Поля.

Міський голова Дніпра Борис Філатов повідомив, що 18 травня, у День музеїв, на встановленому місці почнуться археологічні розкопки. У випадку, якщо під фундаментом у склепі буде знайдено останки, проведуть антропологічну експертизу, а за можливості й ДНК.

У подальшому на місці захоронення Поля міська влада планує створити пантеон або ж кенотаф почесних громадян Дніпра.



ДОВІДКА. Олександр Поль (1 вересня 1832 – 7 серпня 1890 рр.) – український дослідник-археолог українсько-німецького походження, верхньодніпровський поміщик, шляхтич, краєзнавець і підприємець, меценат і громадський діяч.

Брав участь у впровадженні селянської, земської і судової реформ на Катеринославщині, 15 років присвятив вивченню залізних руд Кривого Рогу і доведення їхнього промислового значення. Особисто сприяв тому, щоб у 1881 році розпочались промислові розробки, які визначили подальший бурхливий економічний розвиток Придніпровського регіону.

Нині у Дніпрі Полю встановили пам'ятник, назвали його іменем проспект та вулицю.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.