У Дніпрі розпочалися археологічні роботи з дослідження фундаментів церкви Святого Лазаря. ФОТО

У Дніпрі розпочалися археологічні роботи з дослідження фундаментів давно зруйнованої церкви Святого Лазаря, де був похований дослідник і підприємець Олександр Поль, завдяки якому почалася розробка залізних руд у Кривому Розі.

Про це повідомляє Укрінформ із посиланням на Охоронну археологічну службу України.

 

"Археологічні дослідження фундаментів церкви Св. Лазаря, що у Севастопольському парку м. Дніпра розпочинає 18 травня Дніпровська археологічна експедиція Охоронної археологічної служби України. Керівник робіт – Дмитро Тесленко", - йдеться в повідомленні.

 

Зазначається, що саме тут у 1890 році був похований Олександр Поль – перший почесний громадянин міста, ("першовідкривач криворізьких руд", ініціатор створення Катерининської залізниці та історичного музею.

 

На жаль, Друга світова війна та радянський режим не залишили по собі ані церкви, ані поховання Поля. Довгий час вважалося, що на місці церкви насипаний меморіальний курган, однак у результаті розвідки, проведеної минулого року, її фундаменти було локалізовано трохи далі на південь від кургану, інформують археологи.

 

Цьогоріч планується дослідити залишки усієї споруди та, за участі фахівців-антропологів визначити місце поховання Олександра Поля, аби вшанувати його належним чином.

 

Як раніше повідомлялось, у Дніпрі встановлено місце розташування Лазаревської церкви, у склепі якої, ймовірно, поховано першого почесного громадянина Катеринослава, громадського діяча Олександра Поля.

Міський голова Дніпра Борис Філатов повідомив, що 18 травня, у День музеїв, на встановленому місці почнуться археологічні розкопки. У випадку, якщо під фундаментом у склепі буде знайдено останки, проведуть антропологічну експертизу, а за можливості й ДНК.

У подальшому на місці захоронення Поля міська влада планує створити пантеон або ж кенотаф почесних громадян Дніпра.



ДОВІДКА. Олександр Поль (1 вересня 1832 – 7 серпня 1890 рр.) – український дослідник-археолог українсько-німецького походження, верхньодніпровський поміщик, шляхтич, краєзнавець і підприємець, меценат і громадський діяч.

Брав участь у впровадженні селянської, земської і судової реформ на Катеринославщині, 15 років присвятив вивченню залізних руд Кривого Рогу і доведення їхнього промислового значення. Особисто сприяв тому, щоб у 1881 році розпочались промислові розробки, які визначили подальший бурхливий економічний розвиток Придніпровського регіону.

Нині у Дніпрі Полю встановили пам'ятник, назвали його іменем проспект та вулицю.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.

Перед відходом у вічність. До 60-ї річниці смерті Андрія Мельника

Остання зустріч з полковником відбулася у неділю 1 листопада 1964 року. Маковецький увійшов до кімнати, де лежав Андрій Мельник, а біля нього сиділа дружина Софія. У сусідній кімнаті перебували лікар і медсестра готові надати хворому допомогу на кожен його поклик. Стан хворого гіршав з кожною хвилиною.

Пожежа. Уривок із книжки Максима Беспалова "У пошуках Єви"

Випадково натрапивши на могилу Єви та Марії Ориняк у пенсильванських лісах, Максим Беспалов прийшов до головного пошуку свого життя — історії власної родини. Автор пише про еміграцію, епідемію та війну. Про те, як понад 100 років тому карпатські бойки ставали шахтарями в далекій Централії та помирали там від силікозу. Як під час Першої світової мобілізовані до австрійської армії галичани мали зв’язок з Америкою, проте не мали його з родичами по інший бік Карпат.