“Відновлення правди”: Україна помилково включала Муссоліні до санкційних списків

Онука італійського дуче Беніто Муссоліні Аллесандра Муссоліні заявила, що ніколи не бувала в Україні та не висловлювалася про українську політику, тому санкції Києва щодо неї були безпідставними. Своє виключення з санкційних списків України Муссоліні назвала “відновленням правди”.

Про це вона заявила в коментарі електронною поштою для "Радіо Свобода".

Алессандра Муссоліні, архівне фото 2013 року
Алессандра Муссоліні, архівне фото 2013 року

"Як я вже повідомила та офіційно 15 листопада 2019 року поінформувала консульство Італії в Києві, я ніколи не бувала в Україні і, відповідно, ніяким чином не брала участі в будь-якій політичній чи суспільній події в цій країні.

Окрім того, ні за яких обставин – ні прямо, ні опосередковано – я не мала можливості висловити будь-які оціночні судження щодо політичної ситуації в Україні.

Я також ніколи не мала прямих чи опосередкованих контактів із політиками або з представниками місцевої влади. Свого часу я вважала "санкцію" зовсім безпідставною, і сьогодні беру до уваги факт її скасування, що сприяє відновленню правди", – написала Алессандра Муссоліні, яка свого часу була членом Європарламенту від Італії.

Цього тижня стало відомо, що президент Володимир Зеленський своїм указом затвердив рішення Ради нацбезпеки про виключення з санкційного списку України онучки італійського диктатора часів Другої світової війни Беніто Муссоліні – Алессандри, яка нібито брала участь у "виборах" в ОРДЛО як "спостерігачка".

До санкційного списку Муссоліні включив президент Петро Порошенко в березні 2019 року.

Надалі дослідник європейських правих і їхніх зв'язків із Росією Антон Шеховцов підтвердив, що, за його даними, Муссоліні ніколи не була "спостерігачкою" за незаконними псевдовиборами на окупованих територіях українського Донбасу.

Алессандро Мусоліно як
Алессандро Мусоліно як "спостерігач" на "виборах" у Донецьку, 4 листопада 2014 року, кадр із відеорепортажу VICE News/Simon Ostrovsky

"Українська влада переплутала її з Алессандро Мусоліно (який до санкційного списку так і не потрапив). Можливо, зараз влада зрозуміла помилку і виключила [Алессандру Муссоліні] зі списку", – пояснив дослідник.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.