У Сеймі Литви пропонують оголосити 17 вересня днем агресії СРСР проти Європи

У список пам'ятних днів литовські депутати пропонують вписати 17 вересня – День агресії СРСР проти Європи

 
Архів канцелярії Сейму Литви

Депутати Сейму Литви Лаурінас Кащюнас і Аудронюс Ажубаліс внесли проєкт змін до Закону про памʼятні дні Литовської республіки, якими 17 вересня встановлюється днем агресії СРСР проти Європи.

Депутати вважають, що це спонукатиме суспільство звернути увагу на суперечливу історичну розповідь про позитивну роль СРСР і його перемогу у Другій світовій війні.

"Литва повинна бути зацікавлена в тому, що при оцінці війни треба охоплювати всю її історію цілком і конкретно всі країни, відповідальні за військові злочини воєнних і повоєнних років",– сказали автори проєкту.

За їх словами, цей день не дублює пам'ятний день 23 серпня - День пам'яті жертв сталінізму і нацизму і 1 вересня - день початку Другої світової війни.

"Цим пам'ятним днем звертаємо увагу на роль комуністичної Росії, доведену історичними фактами, її відповідальність за розв'язання Другої світової війни та наслідки цих дій для народів Європи. 17 вересня вибрали тому, що цього дня, в 1939 році, СРСР атакував Польщу, ставши на бік Адольфа Гітлера і підтвердивши наявність таємної змови з нацистською Німеччиною", – сказано в документі.

Запропонувати такий проєкт спонукали інформаційні атаки РФ проти Литви та інших країн Східної та Центральної Європи.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.