У Меджибізькій фортеці археологи знайшли артефакти XVI століття. ФОТО

У Державному історико-культурному заповіднику "Межибіж", що на Хмельниччині, під час розкопок виявили кам’яні фрагменти оздоблення палацу Сенявських XVI століття.

На несподівані знахідки археологи натрапили під час розкопок між палацом Сенявських і Круглою вежею, повідомляє Укрінформ із посиланням на директора заповідника Олега Погорільця.

 

"Це (виявлені артефакти – ред.) кам'яні оздоби палацу Сенявських, якими він був прикрашений за часів будівництва в XVI столітті. Вони не збереглися, адже в середині ХІХ століття палац був перебудований. І усі ці елементи або використали повторно як будматеріал, або просто викинули.

Саме в одному з таких місць, яке слугувало як смітник, на глибині майже 15 метрів ми на них і натрапили. Це і величезні фрагменти кам'яної колони, кам'яні фрагменти оздоблення палацу в іонічному стилі: одвірки, карнизи, підвіконня. А головне – портал парадного входу до палацу, який був знищений в ХІХ столітті", – розповів Погорілець.

 
 

Крім того, на одній зі знайдених кам'яних плит науковці натрапили на герб, який за стилістикою датується XVI століттям. Це Одровонж – герб, яким користувалися багато польських родів.

Крім розкопок, за словами Погорільця, зараз також ведуться роботи і з накриття вежі, дах якої відтворюється за гравюрами ХІХ століття.

 

Варто зауважити, що у зв'язку із загальнонаціональним карантином через епідемію коронавірусу відкриття туристичного сезону в Меджибізькій фортеці, заплановане на кінець квітня, відклали на невизначений термін.

Однак у цей час науковці готують виставку артефактів, які раніше не показували відвідувачам. Її можна буде згодом побачити у виставкових залах фортеці.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.