В Іраку розкопали святилище шумерського бога війни

Археологи виявили в регіоні Гірсу в Іраку 5000-річну культову зону, де проводилися свята, жертвопринесення тварин і ритуальні обряди, присвячені богу Нінгірсу.

Вчені з Великобританії і Канади знайшли понад 300 розбитих церемоніальних керамічних чашок, мисок, горщиків, а також велику кількість кісток тварин, повідомляє НВ із посиланням на Live Science.

 
ФОТО: S. Rey / Tello / Girsu Project

Нінгірсу — бог війни і землеробства в шумерської міфології, а також бог-покровитель областей Гірсу і Лагаш. Нінгірсу називали "владикою землеробства", який стежить за порядком на полях і каналах.

Знайдений культовий майданчик було створено жителями древнього міста Гірсу і називався він – Уруку, що буквально означає "священне місто". Однією з яскравих знахідок стала бронзова статуетка качки з очима з черепашок. Дослідники також знайшли частину вази з написом на честь бога Нінгірсу.

Автори знахідки, Себастьян Рей з Британського музею і Тіна Грінфілд з Університету Саскачевану сказали, що чашки і кубки, які вони знайшли, імовірно, використовувалися в релігійному обряді.

На майданчику знайшли товстий шар попелу, який, ймовірно, залишився від великих ритуальних вогнищ. Команда також знайшла вісім заповнених попелом овальних форм, які, ймовірно, були залишками ліхтарів.

Археологи вважають, що культова зона використовувалася протягом періоду, який тривав між 2950−2350 до Р.Х. Велика кількість церемоніальної кераміки міцно пов'язуює культову зону з місцем, "де згідно клинописним текстам проводилися релігійні свята і де населення Гірсу збиралося, щоб святкувати і шанувати своїх богів", відзначили автори відкриття.

Клинописні таблички, знайдені в Гірсу в кінці ХІХ-го і початку ХХ-го століття, описують релігійні свята, для яких використовувалася ця культова зона. За словами Рея і Грінфілд, в табличках написано, що релігійне свято на честь Нінгірсу проводився два рази на рік і тривало три-чотири дні.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.