Влада Львова відмовилася дозволити перепоховання Кузнєцова

Виконавчий комітет Львівської міської ради відмовив Росії забрати тлінні останки Миколи Кузнєцова, похованого у 1960 році на Пагорбі Слави у Львові

Виконавчий комітет Львівської міської ради розглянув рішення "Про розгляд питання перепоховання тлінних останків Кузнєцова М. І". Як повідомив Андрій Москаленко, заступник міського голови Львова з питань розвитку, по цьому питанню місто звернулося до Служби безпеки України і профільних міністерств про надання роз'яснень, позаяк це вже виходить за межі повноважень міської ради.

Враховуючи отримані відповіді було підготовлено рішення про відмову у наданні дозволу на перепоховання на Широкорєчєнському військово-меморіальному комплексі у м. Єкатеринбурзі Російської Федерації тлінних останків Миколи Кузнєцова.

 
Фото: Роман Балух

"Ми вже розглядали це питання. Зважаючи на суспільний резонанс, зважаючи на те, що ці останки мають бути передані країні-агресору, і що це питання вже виходить за межі повноважень міської ради, було прийнято рішення звернутися до Служби безпеки України, до профільних міністерств, зокрема Міністерства культури, щодо їхньої позиції в цьому питанні.

Ми отримали відповіді. Зокрема, у листі від Міністерства культури йдеться: "У зв'язку з цим, в умовах російсько-української війни, яка триває, будь-які офіційні контакти України з державою агресором, у тому числі пов'язані з історичним минулим, є небажаними, оскільки можуть мати негативні суспільно-політичні наслідки. Тому розгляд питання ексгумації і передачі Російській Федерації останків Миколи Кузнєцова на даний час є недоцільним і передчасним".

Натомість Служба безпеки України, написала, що цю інформацію буде враховано при відновлені переговорного процесу стосовно повернення наших полонених, які утримуються на території Росії.

Тому, з огляду на ці відповіді, ми підготували рішення про відмову у наданні дозволу на перепоховання, враховуючи позицію державних інституцій", — доповів Андрій Москаленко.

Мер Львова Андрій Садовий вважає, що таке рішення в теперішніх реаліях є на часі.

"Якщо, завдяки цьому, ми зможемо отримати наших полонених з Росії додому, то будемо це враховувати", — наголосив мер Львова.

7 лютого 2020 р на засіданні виконавчого комітету Львівської міської ради було розглянуто рішення "Про перепоховання праху Кузнєцова М. І.". Розгляд рішення перенесли до часу отримання відповіді з цього приводу від Служби безпеки України і відповідних Міністерств. Як наголосив міський голова Львова Андрій Садовий, поки наші хлопці знаходяться в полоні, місто не має морального права це питання розглядати. Лише, коли Російська федерація верне наших полонених, тоді це питання розглядатимуть.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.