Заповідник "Більськ" презентував золото скіфів і календар для потойбічного життя. ВІДЕО

Вже другий відеоролик з нового проєкту "Вітруальний музей заповідника "Більськ" презентували в Facebook. Він присвячений золоту скіфів.

Про це кореспонденту Укрінформу повідомила молодший науковий співробітник історико-культурного заповідника "Більськ", що на Полтавщині, Оксана Дорошенко.

 

"Презентуємо золоті прикраси жіночого головного убору – калафу. Їх знайшли в курганному некрополі, де була похована молода заможна жінка віком до тридцяти років, ще в 1994 році члени полтавської археологічної експедиції під керівництвом Олександра Супруненка.

Бляшки датуються першою половиною IV століття до Р.Х.. Вони штамповані на тонкій золотій фользі у вигляді античного бога виноградарства та виноробства Діоніса з пишними кучерями з повитою на голові пов'язкою.

Культ Діоніса у скіфських племен, що жили на Більському городищі, яке ототожнюється вченими з Гелоном, був досить сильний. Кожна з прикрас має по чотири-п'ять маленьких отворів, нанесених голкою, для пришивання", – розповіла Дорошенко.

"Усі уламки лискованої посудини дивом збереглися під час неодноразових пограбувань протягом багатьох століть. Коли фахівці їх склали до купи, всі були вражені її незвичним геометричним орнаментом, інкрустованим білою пастою, який схожий на космічне небо.

Найімовірніше, це ритуальна посудина з календарем для життя у потойбічному світі", - говорить директор історико-культурного заповідника "Більськ" Ігор Корост.

Ці та інші артефакти, які ще будуть представлені у віртуальному музеї заповідника, зберігаються у його фондах. Сьогодні ми можемо милуватися ними завдяки карантину – співробітники "Більська" під час вимушених канікул зайнялися створенням нового контенту.


ДОВІДКА. Більське городище – історична пам'ятка доби скіфського часу. Городище розташоване на Полтавщині в районі села Більськ і є найбільшим укріпленням скіфської пори у Східній Європі. У давнину воно являло собою типове укріплене поселення. Перші археологічні розкопки тут провели 1906 року.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.