На Сумщині горів монастир із усипальницею гетьмана Скоропадського. ФОТО. ВІДЕО

Горіла будівля, в якій знаходиться місце усипальниці гетьмана Війська Запорозького Івана Скоропадського.

На Сумщині, ввечері 21 квітня, сталася пожежа на території Гамаліївського жіночого монастиря, повідомляє УНІАН.

 

Про це на своїй сторінці у Facebook повідомив депутат Глухівської міської ради Євген Скрипник. "Горить Гамаліївський монастир... Шосткінського району", – написав депутат.

Він також оприлюднив фото з місця події, на якому видно сильний вогонь на даху двоповерхової будівлі. Поруч стоять кілька пожежних машин.

Як повідомив Скрипник кореспонденту УНІАН, горить будівля, в якій знаходяться келії – окремі кімнати черниць у монастирі, а також трапезна і місце усипальниці українського військового, політичного і державного діяча, гетьмана Війська Запорозького Івана Скоропадського (1646 р. – 14 липня 1722 р.) та інших членів цього козацького роду.

 

За інформацією прес-служби управління ДСНС у Сумській області, інформація про пожежу в монастирі надійшла на спецлінію "101" о 19.06. На місце події були направлені 10 одиниць техніки із Шосткинського, Кролевецького, Ямпільського та Глухівського районів. Локалізувати вогонь вдалося о 20.36.

Співробітники ДСНС приступили до розбирання обгорілих конструкцій, щоб виявити прихований вогонь. За попередніми даними, травмованих і загиблих немає.

 

ДОВІДКА. Гамаліївський монастир заснований на почтаку XVIII століття. У 1956 році його було оголошено пам'яткою архітектури республіканського значення, але в 1962 р. Сумський облвиконком передав колишню обитель Міністерству внутрішніх справ, яке переобладнало її під виробничо-виховну установу суворого режиму утримання засуджених.

За часів незалежності України тут розташовувалась Шосткинська виправно-трудова колонія №66, де відбували покарання засуджені уперше за тяжкі злочини.

У лютому 2010 р. президент України Віктор Ющенко видав указ про вивільнення території монастиря від виправно-трудової колонії. Навесні 2011 р. Шосткінська виправна колонія №66 урочисто передала церкву Священномученика Харалампія Конотопській єпархії Української Православної Церкви.

Кілька років тому колонію закрили у зв'язку з реорганізацією пенітенціарної служби.

У червні 2019 р. в монастирі заснували Державний заповідник "Державотворці Сіверщини". Під підлогою монастиря, що вже вкрита сучасною плиткою, знаходяться сім поховань роду Скоропадських, у тому числі і Петра – батька останнього гетьмана України Павла Скоропадського, який у 1918 р. узяв владу та проголосив Україну гетьманською державою. Від поховань роду Скоропадських вціліло лише три надгробки. Куди зникли решта поховальних плит і чи є там досі труни з тілами, ніхто наразі не знає.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.