Археологи відкрили раніше невідому частину храму Рамзеса II

Єгипетські і американські археологи виявили в Абідосі раніше невідомі складські приміщення знаменитого храму Рамзеса II, а також ритуальні дари, заховані в його основі перед будівлею.

Про це пише прес-служба Міністерства у справах старожитностей Єгипту, повідомляє видання "Діалоги".

 

"Ці дари включали в себе їжу, таблички з трону ім'ям Рамзеса II, зменшені мідні копії будівельних інструментів, глиняний посуд, покритий ієрогліфами, а також овальні точильні камені з кварциту", – розповів генеральний секретар Вищої ради у справах старожитностей Єгипту Мустафа Вазирі.

Крім цього вчені відкрили фундамент і фрагменти стін десяти великих складських приміщень, які представляли собою частину храмового комплексу. Усередині них, як припускають археологи, зберігалося зерно, різний провіант та інші товари.

За словами Вазирі, ці відкриття серйозно змінюють уявлення вчених про те, як виглядав храмовий комплекс Абідоса в епоху Нового царства, на яку припав пік могутності Стародавнього Єгипту.

Що цікаво, всередині стін цих приміщень дослідники відкрили невеликі ніші, в які були заховані різні дари, в тому числі черепи і кістки священних биків та інше, що відносяться до значно пізнішої епохи – Птолемєєвського Єгипту.

Їх виявлення, як вважають дослідники, говорить про те, що цей храм, а також сама фігура Рамзеса II продовжували служити предметом поклоніння і через тисячі років після смерті фараона.

Як зазначив Самех Іскандер, керівник розкопок з Нью-Йоркського університету (США), особливо важливим для археологів стало те, що вони відкрили таблички з ім'ям Рамзеса II.

Ці таблички підтвердили, що цей храм був побудований саме під час правління цього фараона, а не його батька, Сеті I, як припускали деякі єгиптологи.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.