У Києві відреставрували "Кам’яницю війта" і будинок Апштейна

Київський науково-методичний центр по охороні, реставрації та використанню пам’яток історії, культури і заповідних територій у 2019 році завершив реставрацію двох пам’яток, що перебувають у нього на балансі, та розпочав роботи ще на трьох.

Про це розповів директор департаменту охорони культурної спадщини КМДА Олександр Никоряк, повідомляє пресслужба міської влади.

 

"Була закінчена реставрація пам'ятки архітектури національного значення – будинку Биковського на вул. Костянтинівській, 6/8. Реставровано фасади, інтер'єри, замінено інженерне обладнання, благоустроєно прилеглу територію.

Найдавніший із збережених житлових будинків Києва має оригінальну об'ємно-просторову композицію з рисами оборонної споруди. На сьогодні функціонує як музей благодійництва.

Відновлена пам'ятка "Музей "Кам'яниця київського війта" готова приймати відвідувачів – киян та гостей міста", - сказав Никоряк.

Також відреставрована пам'ятка архітектури місцевого значення – будинок купця Апштейна на вул. Спаській, 12.

"Ця будівля – рідкісний зразок житлової будівлі особнякового типу у стилі неокласицизму. Виконано відновлювальні роботи з реставрації фасадів, інтер'єрів, інженерного обладнання", – наголосив Никоряк.

Крім того, були розпочаті реставраційні роботи на пам'ятці національного значення – корпус № 16 – келія Флорівського монастиря (будинку Артинова) на вул. Фролівській, 6/8. Завершити реставрацію планується 2020 року.

Розпочато ремонтно-реставраційні роботи на пам'ятці місцевого значення – адмінбудівлі РАЦСу, на вул. Борисоглібській, 6, які також будуть завершені поточного року.

До того ж розроблена науково-проєктна документація на реставрацію пам'ятки архітектури місцевого значення – прибуткового будинку, в якому проживали відомі художники Врубель, Котарбинський, родина Прахових на вул. Десятинній, 14. Реставраційні роботи планується розпочати і закінчити у 2020 році.

Розроблена науково-проєктна документація щодо пам'ятки національного значення – житловий будинок на вул. Сковороди, 9Б. Реставраційні роботи заплановано розпочати у 2020 році. Ця будівля – унікальний зразок житлового будинку допожежного Подолу.

Скореговано науково-проєктну документацію щодо пам'ятки місцевого значення – житлового будинку ювеліра Захара Брезгунова на Андріївському узвозі, 5/31. Реставраційні роботи заплановано продовжити цьогоріч.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.