У Венеції в монастирі знайшли меч, якому 5 тис. років

Вчені ідентифікували меч, який раніше вважали середньовічним. Встановили, що йому близько 5 тис. років та походить з Анатолії – території сучасної Туреччини.

Зброю знайшли у монастирі, що на острові Сан-Лаззаро-дельї-Армен у Венеції. Невідповідність середньовічному періоду встановила експертка з давньої близькосхідної зброї Вітторія Далл'Армелліна. Вона наголосила, що меч схожий на ті, що археологи датували IV тис. до Р.Х. Зброя цього періоду вважається найдавнішою у світі, пише Газета.UA із посиланням на The History Blog.

 
Автор: Andrea Avezzu

Даний тип був розповсюдженим у невеликому регіоні Східної Анатолії між річкою Євфрат і південним узбережжям Чорного моря. Його виготовили із миш'якової бронзи – сплаву міді з миш'яком, що використовували до відкриття олова.

Зброя не має жодних прикрас чи гравіювання. Її призначення встановити неможливо – могла використовуватись як практично так і церемоніально. Саме у період датування меча, археологи засвідчують багаті поховання, що вказували на розвиток військової еліти.

За документами, зброя потрапила до Італії у другій половині XIX ст. Її подарували католицькому священику Гевонду Алішану. Знайшли її у місті Кавак біля Чорного моря.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.