На Чернігівщині горіла церква періоду Гетьманщини. ФОТО

29 лютого, о 6.50 ранку до поліції Чернігівської області від рятувальників надійшло повідомлення про те, що загорівся храм у чоловічому монастирі в селі Домниця Менського району.

На місце події виїхала група реагування патрульної поліції Менського відділу поліції. За попередньою інформацію, пожежу спричинила несправність опалювальних приладів, повідомляє Чернігівський Формат.

 

"Велика трагедія сталася в цю ніч. На території Домницького монастиря, який збудував Мазепа згоріла церква "Святої Параскевії". В цій святині знаходилось дуже багато цінних та святих ікон.

Церква кам'яна. Невже це підпал, бо миттєво згоріла. Люди бійтеся Бога не паліть святинь це великий гріх", – прокоментував депутат обласної ради Василь Леоненко.

 

За повідомлення УПЦ МП Чернігівської і Новгород-Сіверської єпархії: "Милістю Божою ніхто не постраждав під час порятунку святинь з палаючого храму, але для відновлення пам'ятника архітектури XVIII ст. знадобляться сотні тисяч гривень.

Братія монастиря звертається до всіх небайдужих з проханням про молитовну і матеріальну допомогу у відновленні святині".

 


ДОВІДКА. Домницький монастир
заснований на початку 60-х років XVII століття пустельником отцем Климентієм. У 1693 році архієпископ Чернігівський Святитель Феодосій Углицький благословив будівництво нового монастиря з корпусом келій та собором Різдва Богородиці.

Роботи велися старанням гетьмана України Івана Мазепи. Пізніше, гетьман Іван Скоропадський будує нову каплицю для чудотворної ікони Богородиці Домницької, а потім і храм Преображення Господнього з братською трапезною. У 1714 році на кошти сотника Йосипа Сичевського побудована церква святої Параскеви.

 

У радянські часи нелегка доля спіткала Домницький монастир: на його території розташувалися комуна, сільськогосподарська артіль, лікувально-трудовий профілакторій, притулок для бездомних дітей. Останні роки на території обителі була виправна колонія.

У 1992 році парафіяльній громаді Домницького монастиря був переданий трапезний храм святої великомучениці Параскеви. У 2011 році – храм Різдва Пресвятої Богородиці, який був повністю відреставрований, у липні 2016 року у ньому відбулося перше богослужіння.

Комплекс споруд Домницького монастиря – пам'ятка архітектури національного значення (охронний номер 1866-Н/0). До нього належать: собор Різдва Богородиці, трапезна церква Параскеви П'ятниці, дзвіниця.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.