Дробович переконаний, що пам’ятник Петлюрі в Києві вже на часі

У Києві має з’явитися пам’ятник українському державному і політичному діячеві Симону Петлюрі.

Про це сказав голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович в інтерв'ю агентству "Інтерфакс-Україна".

 
ФОТО: DW

"Симон Петлюра один з тих людей, якому логічно і доцільно ставити пам'ятник. Це навіть не питання героїзації. Петлюра й інші люди, які в 1917-1921 роках творили Українську державу, – це люди, які забезпечили нас усвідомленням державності як мінімум у столітній тривалості, це дуже важлива історія.

Це питання не героїзації, а збереження усвідомлення того, що ми тут не якихось 30 років, що ми тут укорінені, це глибоке буріння в нашу історію й утвердження себе.

І знову ж таки з цього питання є консенсус, тому пам'ятник йому вже назрів. Он є мурал Петлюри в Києві, це говорить про те, що народ уже визначився", - підкреслив Дробович.

Водночас він зазначив, що Симон Петлюра – один із визначних діячів української державності, і українці мають право ставити пам'ятники будь-кому, хто відповідає їхнім інтересам та уявленням про мораль, естетику.

"Судячи з документів, які туди-сюди снують роками, хоч це і довга історія, але мені здається, що вона рухається до завершення, і має бути пам'ятник Петлюрі", - констатував голова УІНП.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.