Премія PinchukArtCentre 2020 оголосила імена переможців

Головну премію PinchukArtCentre 2020 отримали Ярема Малащук та Роман Хімей.

Про це повідомляє пресслужба артцентру.

 

"Ярема Малащук та Роман Хімей стали володарями головної премії 6-го конкурсу Премії PinchukArtCentre – загальнонаціональної премії для українських художників віком до 35 років.

За роботу "Пряма трансляція" вони отримали 250 тисяч гривень (близько 10 тисяч доларів США) й автоматично увійшли до списку номінантів міжнародної премії Future Generation Art Prize 2021", - ідеться в повідомленні.

Ярема Малащук та Роман Хімей
Ярема Малащук та Роман Хімей

Як зазначається, Ніколай Карабінович отримав першу спеціальну премію за роботу "Якнайдалі". Юлі Голуб здобула другу спеціальну премію за відео "Дивись, у неї борода!".

Окрім 60 тисяч гривень (2300 доларів США), PinchukArtCentre запропонує кожному лауреату обмежену підтримку художнього розвитку в рамках виготовлення твору мистецтва або підтримки у вигляді резиденції.

Даніїл Ревковський та Андрій Рачинський здобули приз громадськості (близько 1000 доларів США) за роботу "Бешкетники".

Переможців було обрано міжнародним журі у складі Бйорна Гельдхофа, арт-директора PinchukArtCentre; Катерини Грегос, кураторки, письменниці та лекторки; Каті Ківінен, головної кураторки колекції KIASMA; Влади Ралко, художниці. Томас Деламарр, старший куратор фонду Cartier, не зміг відвідати Україну через поширення в Європі коронавірусу Covid-19.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.