Виставка да Вінчі "перемогла" експозицію Пінзеля у Луврі

Популярність виставки Леонардо у паризькому Луврі побила рекорд тріумфальної експозиції "галицького Мікеланджело" Іоанна Пінзеля, що дебютувала в іменитому храмі мистецтва майже вісім років тому.

Про це повідомляє MercoPress.

 

"Прекрасно, що італійський художник епохи Відродження продовжує зачаровувати публіку. Пишаюся, що (Лувр) зібрав для виставки найбільшу кількість творів Леонардо та прийняв таку величезну та різноманітну кількість відвідувачів", - зазначив директор музею Жан-Люк Мартінес, звітуючи про рекордну кількість відвідувачів виставки Леонардо.

Популярність виставки в Луврі, приуроченої до 500-річчя від дня смерті Леонардо да Вінчі, виявилася рекордною за всю історію музею.

Подивитися на твори великого художника епохи Відродження прийшли майже 1,1 млн осіб. Виставка Леонардо да Вінчі була відкрита 104 дні, в середньому щоденний потік людей досягав 9783 осіб.

Широко відомо, що тріумфальна, перша в історії України, виставка "Скульптор бароко в Україні середини ХVІІІ століття: Іоанн Георг Пінзель", прем'єра якої відбулася 21 листопаді 2012 року, проходила у Парижі три місяці.

За цей час, за словами керівника відділу зв'язків із громадськістю та пресою Лувру Лоранс Руссель, її відвідало близько мільйона шанувальників. Тоді в експозиції були представлені 27 різьблених шедеврів "галицького Мікеланджело" з музеїв Львова, Тернополя та Івано-Франківська.

Два роки тому на виставку Ежена Делакруа до Лувру прийшли 540 тис. відвідувачів. Новий успіх музею його директор Жан-Люк Мартінес пояснив тим, що протягом 46 днів виставка була відкрита до пізнього вечора, чим скористалися 175 тис осіб.

Перед її закриттям експозиція була відкрита упродовж трьох ночей до восьмої ранку, в цей час її можна було відвідати безкоштовно.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.