Спецпроект

Діаспора в США передала Україні картину, присвячену жертвам Голодомору. ФОТО

Українська вільна академія наук у США передала Україні картину художника Віктора Цимбала «Рік 1933».

Церемонія передачі відбулася у приміщенні Генерального консульства України у Нью-Йорку, повідомляє власний кореспондент Укрінформу.

 

Генеральний консул України у Нью-Йорку Олексій Голубов прийняв картину, створену 1936 року, від президента академії Альберта Кіпи.

 

"Це полотно – обвинувальний вирок нелюдському більшовицькому режиму, який учинив геноцид українського народу в 1932-1933 роках.

На картині зображено виснажену матір, яка, притиснувши до сухих грудей мертве дитя, лине поміж хмар і зірок до Бога. Її відчайдушний крик та очі, наповнені болем і жахом, розривають серце", - зазначив Кіпа.

 

За його словами, картина була створена в Аргентині, потім потрапила до США й була подарована Українській вільній академії наук. Рішенням управи академії було ухвалено передати її до Національного музею Голодомору-геноциду в Києві.

Своєю чергою Голубов зазначив, що цей витвір має не лише художнє, а й політичне значення, оскільки "засуджує акт геноциду проти українського народу, вчиненого, сталінським режимом".

"Деякий час полотно зберігатиметься в Генеральному консульстві, а згодом буде переправлено в Україну", - уточнив дипломат.


ДОВІДКА. Віктор Цимбал (1902-1968) – український художник. Навчався у Київському художньому училищі у художника Олександра Мурашка. Воював у лавах армії УНР. Жив і працював у Польщі, Чехії, Аргентині.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.