Парламент Естонії засудив російську "версію" Другої світової

Парламент Естонії Рійгікогу схвалив резолюцію "Про історичну пам'ять і фальсифікацію історії", в якій засудив російську інтерпретацію історичних подій, які передували Другій світовій війні.

Про це повідомляє портал національного телерадіомовлення ERR.ee.

 

"Естонський парламент ухвалив у середу резолюцію "Про історичну пам'ять і фальсифікацію історії", в якій, з-поміж іншого, засуджується російська інтерпретація історичних подій, які передували Другій світовій війні", - йдеться у повідомленні.

72 депутати підтримали документ, один виступив проти (Михайло Стальнухін з Центристської партії), ще 6 не голосували.

Преамбула резолюції засуджує пакт Молотова-Ріббентропа і його секретні протоколи, після підписання яких настала "окупація країн Балтії і розподіл Польщі двома тоталітарними режимами, що стало важливою передумовою початку Другої світової війни".

У резолюції висловлено підтримку Польщі та іншим європейським країнам, яких "Росія останнім часом зараховує до винуватців початку Другої світової війни".

Документ засуджує "спроби російської влади переписати історію, заперечуючи роль Радянського Союзу як одного з головних ініціаторів Другої світової війни і перекладаючи відповідальність на жертв агресії".

Естонські депутати наголошують, що Друга світова війна стала можливою як прямий наслідок підписання пакту Молотова-Ріббентропа між СРСР і Німеччиною, а нацистська Німеччина, комуністичний Радянський Союз та інші тоталітарні режими винні у небачених за масштабами в історії людства масових вбивствах, депортації і позбавленні життя і волі.

Парламент закликав уряд Естонії підтримувати збереження автентичної історичної пам'яті як в Естонії, так і в усьому світі.

Нагадуємо, що Анджей Дуда не поїхав до Єрусалима 23 січня на 75-у річницю визволення концтабору в Освенцимі у зв'язку з відсутністю можливості виступу під час цього заходу поряд із лідерами Німеччини, Франції та Росії. Крім того, у Варшаві заявляли, що таким чином президент Польщі не мав в Ізраїлі можливості відповісти на чергові звинувачення на адресу Польщі з боку президента Росії.

Як відомо, наприкінці грудня Путін під час публічних заходів декілька разів заявив, що Польща сама була агресором перед Другою світовою війною, СРСР не окуповував Польщу, а серед її чиновників були відверті антисеміти. Варшава викликала на розмову посла РФ у Польщі Андрєєва, а глава польського уряду Матеуш Моравецький виступив із заявою, в якій засудив останні заяви Путіна.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.