Сто років історії українського кіно зібрали у довідник

У Києві відбулася презентація серії науково-довідкових видань Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Пшеничного "Кінолітопис: Анотований каталог кіножурналів, документальних фільмів, кіно- і телесюжетів (1896-1995)"

Презентація видань пройшла під час пресконференції в Укрінформі.

 

"Ми маємо сьогодні позитивну новину. Це виходить довідкове видання одного з наших центральних архівів, унікальних архівів, які зберігають документи кінофотофоноархіву, документи, які найбільш популярні для масового глядача та слухача.

І коли ми говоримо в контексті проблем доступу до архівів, то ми чомусь завжди акцентуємо увагу на фізичній можливості отримати цей безпосередній доступ. Взяти документи в руки, ознайомитись з ними, самостійно копіювати їх чи не копіювати.

Але насправді доступ до архівів розпочинається з довідкового видання, тому що поки ти не будеш знати, що тобі потрібно знайти в архіві, то фізичної можливості зайти і отримати доступ до документів нічого не важить", - зазначив голова Державної архівної служби України Анатолій Хромов.

 

Він підкреслив, що саме видання є дуже важливим для розвитку архівної справи. За його словами, ця книга буде корисна не лише для вузького кола архівістів або постійних відвідувачів архіву, але й для широкого загалу.

Директор ЦДКФФА України ім. Пшеничного Владислав Берковський відзначив, що цей том фактично завершує серію науково-довідкових видань, що презентують кінодокументи найбільшого спеціалізованого архівосховища документального кіно в Україні за період з 1896 по 1995 рр.

 

"Фактично з кінця 90-х років наш архів підійшов до планомірної роботи з описування саме кінодокументів. Видано 7 томів… До цих видань ввійшло 6302 документальних кіно та телефільмів, а також 6051 збірник кіно та телесюжетів", - сказав він.

Берковський додав, що наразі всі кінолітописи вже є онлайн, і це дає можливість з будь-якого куточка планети мати доступ до цих архівів.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.