На Лук’янівському СІЗО встановили “народну” таблицю на честь повстання “холодноярців”. ФОТО

На зовнішньому мурі Лук’янівського слідчого ізолятора в Києві з’явилася інформаційна таблиця про повстання в цій тюрмі полонених українських старшин та козаків Армії УНР – героїв Холодного Яру, що відбулося 9 лютого 1923 року.

Як повідомляє "Новинарня", дошку на стіні ліворуч від входу до СІЗО розмістили учасники акції "Останній бій Холодного Яру" в неділю, 9 лютого. Акцію ініціювала громада Протасового Яру.

 
Фото: "Новинарня"

Інформаційна дошка оздоблена символом 93-ї окремої механізованої бригади ЗСУ "Холодний Яр", яка підтримала цей захід.

 
Фото: "Новинарня"

"9 лютого 1923 року у Лук'янівській в'язниці засуджені бойовиками ВЧК до розстрілу провідники та члени українського антимосковського підпілля підняли повстання, захопили 14 рушниць з набоями і вели свій останній бій більше 4 годин.

Серед загиблих повстанців були лідери-"холодноярці", отамани антимосковського підпілля Київщини, козаки і старшини Січових стрільців", – зазначено на таблиці.

"Це адекватна реакція українців після тридцяти років відмов та ігнорування з боку Пенітенціарної служби України. Переконаний, що на місці цієї таблиці давно має постати пам'ятник, або як мінімум меморіальна дошка", – прокоментував подію присутній на заході громадський діяч Андрій Ковальов.

 
Фото: "Новинарня"

Співробітники поліції перешкоджали встановленню таблиці, намагалася відібрати її в активістів та зрештою склали протокол за статтею 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення – "порушення благоустрою".

Однак, за свідченнями учасників акції, представники правоохоронних органів не стали зривати таблицю після її встановлення, принаймні попервах. Можливо, через те, що дошку розмістили не під вивіскою СІЗО, а збоку, де на стіні висить ще кілька оголошень СІЗО.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.

Шевченко у Вашингтоні. Боротьба за цінності

Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.