Зникла картина, на якій зображений Іван Грозний, повернулася в Україну

Всесвітньо відома картина українського художника, яку довгий час вважали знищеною, повернулася в Україну.

Полотно Михайла Паніна "Таємний виїзд Івана Грозного перед опричниною" знайшли два роки тому в США, повідомляє видання "Сьогодні".

 

Картину занесли в зал комплексу "Мистецький Арсенал" під спалахи камер і оплески як цінний скарб.

Так в Україну повернулося полотно, яке майже 80 років вважали знищеним. "Таємний виїзд Івана Грозного перед опричниною" – робота художника Михайла Паніна, учня Іллі Рєпіна.

Полотно вивезли з Дніпропетровського художнього музею під час нацистської окупації, відтоді воно вважалося втраченим. Поки у 2017 році його не виставили на аукціоні в США.

"За правилами аукціону, треба з'ясувати провенанс (походження) роботи, яка виставляється на продаж. І виявилося, за допомогою музейної облікової документації, архівних матеріалів, фотографій, які зберігаються у нас в музеї, що це – музейний експонат", – розповідає директор Дніпропетровського художнього музею Тетяна Шапоренко.

За цей час полотно змінило кількох власників. Останні з них – американське подружжя Трейсі. Коли дізналися, що твір викрадено – відразу погодилися передати картину на батьківщину. Безкоштовно.

Втім, ще майже два роки знадобилося урядам України та США, щоб повністю узгодити процедуру. Залучили навіть ФБР.

"Спочатку робота летить літаком до Європи, з Європи вона їде наземним транспортом, принаймні, так було в цьому випадку. Разом зі скринею ця робота важила майже 200 кілограмів", – розповідає генеральний директор комплексу "Мистецький арсенал" Олеся Островська-Люта.

Музейники кажуть: багато років картина зберігалася неналежним чином, тому потребує реставрації.

"Якщо підійти до неї ближче, це і жорсткий кракелюр, і відшарування фарбового шару. І сьогодні, якщо не провести необхідні консерваційно-реставраційні заходи, може прогресувати руйнування полотна", – пояснює генеральний директор Національного реставраційного центру Світлана Стрельникова.

Відновлювати полотно почнуть вже через кілька днів. Поки ж його виставили на огляд в комплексі "Мистецький арсенал".

Побачити картину Михайла Паніна в столиці можна буде до 19 січня. Потім полотно повернеться в Дніпропетровський художній музей.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.