"Черкаси": вийшов трейлер фільму про корабель, який чинив опір росіянам найдовше. ВІДЕО

Історія останнього українського корабля в Криму, який навесні 2014 року чинив опір російським окупантам і продовжував відважну боротьбу, вийде в широкий прокат 27 лютого. Нині ж презентували офіційний трейлер воєнної драми "Черкаси".

"Черкаси" — український повнометражний художній фільм режисера Тимура Ященка, заснований на реальних подіях весни 2014 року, повідомили "Історичній правді" представники творчої комнади стрічки. Однойменний мінний тральик, заблокований російськими військами в бухті озера Донузлав під час анексії Криму, три тижні чинив опір ворогу і став єдиним з 9 українських кораблів, що не спустив державний прапор.

 

Цей фільм  — перше повнометражне кіно про українські Військово-морські сили в історії вітчизняного кінематографу. 

Консультував знімальну команду сам командир тральщика "Черкаси" Юрій Федаш. До акторського складу ввійшли моряки, які під його керівництвом тримали оборону на кораблі у 2014 році.

"Цей фільм — про звичайних хлопців, які в екстремальний період життя здійснюють непростий вибір, про дружбу, зраду і гідність. Створення "Черкас" підтримало багато культурних і соціальних інституцій, бізнес-організацій, і, що важливо, завдяки краудфандинговій платформі "Велика ідея" у співпраці з Міжнародним фондом "Відродження" своїми внесками підтримали сотні звичайних громадян нашої країни. Для нас це підтвердження актуальності, важливості фільму і його тематики для українського соціуму", — розповідає продюсер картини Марта Лотиш.

 
У ролях: Роман Семисал, Дмитро Сова, Євген Ламах, Олег Щербина, Руслан Коваль, Євген Авдєєнко, Вадим Лялько, Віталіна Біблів

Зйомки тривали 39 знімальних днів на узбережжі Чорного моря: в Одесі, на Кінбурнській косі, а також у районі Очаківського порту. Крім того, одна з локацій розташовувалася в селі на Чернігівщині. Події на морському тральщику "Черкаси" були відзняті на кількох кораблях.

Фільм виробництва MKK Film service (Україна) та Inter Media (Польща) створений за підтримки Державного агентства України з питань кіно, ВМС і Генштабу ЗС України, краудфандингової платформи "Велика Ідея", Міжнародного фонду "Відродження", Львівської міської ради, Львівської обласної адміністрації, Черкаської обласної адміністрації.

Силові відомства надали справжні кораблі флоту та спеціальне військове обладнання, а для фільмування екшен-сцен залучали  бойову авіацію, військовослужбовців, у тому числі й "морських котиків". Деякі сцени знімали під час навчань українського флоту.


Всеукраїнський кінотеатральний прокат розпочнеться 27 лютого 2020 року, до 6-ї річниці анексії Криму.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.