У Києві зареєстрували петицію про перейменування вулиці Пушкінської на Асфальтовану

Громадський активіст Олександр Аронець зареєстрував на сайті Київради петицію із закликом перейменувати вулицю Пушкінську в Києві на вулицю Асфальтовану.

Про це повідомляє "Новинарня" із посиланням на міський сайт петицій.

 

"З метою об'єднання суспільства, заради подолання відмінностей, щоб бути єдиною країною кожного дня пропоную перейменувати вулицю Пушкінську в Києві на вулицю Асфальтовану. Метро "Льва Толстого" пропонується перейменувати на метро "Освітлене". Вулицю Московську – на Неважлива", – зазначено в тексті петиції №9310.

"Немає різниці, тому такі назви топонімів мають нас об'єднати", – зазначив Аронець.

На своїй сторінці у фейсбуці Олександр Аронець підтвердив, що виступив із такими ініціативами про перейменування після новорічного виступу президента Володимира Зеленського.

Глава держави закликав українців шанувати різноманіття і сприймати без ворожнечі співвітчизників, які мають інші погляди.
За словами президента, "ми всі уявляємо країну однаково: де немає війни. Де неважливо, як названа вулиця, бо вона освітлена та заасфальтована. Де немає різниці біля якого пам'ятника ти чекаєш дівчину, в яку закоханий".

Звернення Зеленського викликало жваву дискусію в соцмережах. Багатьма воно було потрактоване як відмова від національної ідентифікації в стилі "какая разница".

Щоб петицію розглянула столична рада, вона має набрати 10 тисяч підписів. За перші кілька годин гротескна петиція Аронця має 64 підписи.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.