Спецпроект

АНОНС: У Львові відкриється виставка "Тріумф людини. Мешканці України у нацистських концтаборах"

27 січня 2020 року виповнюється 75 років з того дня, коли танк, керований українцем Ігорем Побірченком, протаранив ворота найбільшого і найстрашнішого концтабору Третього Райху – Аушвіцу.

Сьогодні цей день вшановується, як Міжнародний День пам'яті жертв Голокосту, йдеться у повідомленні організаторів у Facebook.

 

Втім, серед невільників Аушвіцу – як і серед в'язнів інших нацистських концтаборів були тисячі українців. Вони потрапляли сюди за те, що боролися проти нацизму – як члени підпілля ОУН і як вояки радянської армії, за те, що втікали з нацистської каторги, за те, що допомагали рятуватися євреям, за те, що просто були...

Кілька років тому група дослідників зібрала історії кільканадцяти тих, хто пройшов пекло нацистських концтаборів та розповіла їх у виставці "Тріумф людини: мешканці України, які пройшли нацистські концтабори".

Деякі історії вражають трагізмом, деякі – безприкладною сміливістю. Не всі герої дожили до наших днів, але ви можете про них прочитати на стендах виставки, яка експонуватиметься у музеї "Тюрма на Лонцького".


Час: 28 січня, вівторок, 16.00


Місце: Національний музей жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького", вул. С. Бандери, 1, м. Львів

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.