Ізраїль віддав Росії Олександрівське подвір'я в обмін на заарештовану Нааму Іссахар

Іссахар визнали винною в контрабанді наркотиків і засудили до 7,5 року колонії загального режиму в РФ.

Про це повідомила ізраїльська газета "Маарів" з посиланням на наявний у неї документ Управління реєстрації прав на нерухомість і земельну власність, передає Deutsche Welle.

У Храмі Гробу Господнього, Єрусалим, Ізраїль
У Храмі Гробу Господнього, Єрусалим, Ізраїль

Згідно з документом, права власності були передані Росії ще 30 грудня 2019 року. Високопоставлене джерело в Єрусалимі підтвердило цю інформацію.

Напередодні ізраїльські ЗМІ повідомили, що Росія може помилувати ізраїльтянку Нааму Іссахар, засуджену в РФ до семи з половиною років позбавлення волі за обвинуваченням у контрабанді наркотиків, в обмін на право власності на Олександрівське подвір'я.


Довідково. Олександрівське подвір'я – єдиний російський об'єкт, що перебуває в межах єрусалимського Старого міста і розташований за декілька десятків метрів від місця розп'яття, поховання та воскресіння Ісуса Христа. Земля, на якій нині розташоване подвір'я, була придбана Росією в ХІХ столітті імператором Олександром Третім.


Останнім часом святиня контролювалася закордонною структурою, що називає себе історичним Імператорським православним палестинським товариством (ІППТ) і позиціонує себе як правонаступницю дореволюційної ІППТ.

У 2015 році прем'єр-міністр РФ Дмитро Медведєв віддав розпорядження юридично оформити всі права Росії на Олександрівське подвір'я, а також церкву святого Олександра Невського в Єрусалимі.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.