Експерти встановили, хто намалював незвичайний автопортрет ван Гога

Картину намалював Ван Гог, коли перебував у психіатричній клініці.

Експерти підтвердили автентичність автопортрета нідерландського художника Вінсента ван Гога, який належить  Норвезькому національному музею в Осло, повідомляє ТСН із посиланням на artnet News.

 

Таку заяву зробили у Музеї ван Гога в Амстердамі після проведеного масштабного дослідження. Детальні "технічні та стилістичні дослідження" показали, що картина належить пензлю художника. 

Ван Гог намалював власний портрет наприкінці серпня 1889 року, коли перебував у психіатричній клініці в місті Сен-Ремі на півдні Франції.

Музейники кажуть, що ця картина особлива. "До цього часу це – єдина робота, про яку відомо, що він намалював її під час психічного захворювання", - розповіли експерти.

Слід зауважити, що цю картину Музей Осло купив 1910 року, але через 60 років фахівці засумнівалися, чи дійсно її автор Ван Гог, бо історія походження полотна була невідома. Крім того, коричнево-зелені пігменти та похмура палітра здавалися незвичними для художника, який відомий своїми яскравими блюзами.

Саме тому працівники норвезького музею звернулися за допомогою до нідерландських колег з Музею Ван Гога, аби вони провели повну експертизу твору мистецтва.

Експертиза тривала близько шести років. Після неї дослідники дійшли висновку, що це "безпомилково належить руці ван Гога".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.