МЗС України відповіло на закиди Ізраїлю щодо героїзації "антисемітів"

Дипломатичне відомство заперечило основні тези колег з Близького сходу. Україна засуджує антисемітизм і будь-які інші форми нетерпимості та бореться з їх проявами, що є визнаним міжнародним співтовариством фактом.

Про це повідомляє ТСН.

 

Так у міністерстві закордонних справ прокоментували закиди ізраїльських дипломатів щодо вшанування в Україні "ідеологів національного руху", котрі названі "антисемітами".

"У зв'язку із заявою МЗС Ізраїлю від 13 січня 2020 р. наголошуємо, що Україна рішуче засуджує будь-які форми нетерпимості та антисемітизму, а органи влади на всіх рівнях докладають зусиль для боротьби з їх проявами.

Це було також визнано впливовими міжнародними та неурядовими організаціями, а також Міністерством у справах діаспори Ізраїлю. Така оцінка збігається з даними єврейської громади України і національних правозахисних неурядових організацій", - наголосили у вітчизняному зовнішньополітичному відомстві.

У МЗС запевнили, що збереження історичної пам'яті про трагедію Голокосту залишається серед важливих напрямків державної політики України.

"Вкотре наголошуємо, що цивілізовані нації мають виходити з принципу вшанування усіх загиблих, а дискусії у цій сфері мають точитися на рівні істориків і експертів, а не політиків", - зауважили українські дипломати.


Нагадуємо, що напередодні посольство Ізраїлю оприлюднило інформацію із закидами на адресу України щодо вшанування на високому рівні осіб, які "відповідальні за вбивство євреїв під час Голокосту та в погромах".

Як повідомлялося раніше, речниця МЗС Катерина Зеленко в коментарі УНН зазначила, що відродження та збереження національної пам'яті українського народу - "один з пріоритетних напрямів державної політики України". "Кожен народ і кожна держава самостійно визначає і вшановує своїх героїв", - сказала вона.

Такою була відповідь Зеленко на попередній лист послів Польщі та Ізраїлю щодо вшанування в Україні низки діячів, серед яких лідери ОУН Андрій Мельник та Степан Бандера.

8 січня Міністерство закордонних справ України викликало на розмову посла Польщі в Києві Бартоша Ціхоцького.

10 січня Посол України в Ізраїлі Геннадій Надоленко під час зустрічі з МЗС Ізраїлю відповів на критику, яку озвучив його ізраїльський колега Джоел Ліон щодо вшанування лідерів ОУН Андрія Мельника, Степана Бандери, письменника, політичного діяча Івана Липи і його сина Юрія Липи.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.