Національний музей "Биківнянські могили" шукає матеріали пов'язані з політичними репресіями. ЗВЕРНЕННЯ

Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили» шукає матеріали, пов'язані з масовими політичними репресіями 1930-х – 1940-х років у Києві та області, для поповнення колекцій.

Про це йдеться на сайті Заповідника.

 

Насамперед, звертаємось до родичів репресованих із проханням поділитися фотографіями (або копіями) їхніх розстріляних рідних. Ці фотографії потрібні для наукової та виставкової роботи Заповідника та наповнення електронної бази даних жертв сталінського терору, похованих у Биківні.

Так само будемо вдячні за інформацію, яка стосується обставин арешту людини (спогади, що збереглись у родині, листи, відповіді органів радянської влади).

Масштаби Великого терору й велика кількість жертв не повинні затьмарювати персональних історій, за якими не лише доля конкретної людини, а трагедія цілої родини.

Надіслані матеріали стануть як вагомою допомогою колективу Заповідника у його роботі з поширення правди про Биківнянську трагедію, донесення інформації про політичні репресії 1930-х – 1940-х років до українського суспільства й світової громадськості, так і своєрідним способом вшанувати пам'ять невинно убієнних.


Будемо вдячні за ваші пропозиції та надіслані матеріали. Просимо надсилати їх на е-мейл: bykivnya@gmail.com


Контакт: (044) 253-03-55

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.