У Новограді-Волинському під час розкопок замку знайшли майже 200 артефактів. ФОТО

Під час розкопок на території Звягельського замку в Новограді-Волинському Житомирської області археологи в одному із шурфів натрапили на 196 артефактів.

Про це повідомляє Укрінформ із посиланням на Житомирський обласний краєзнавчий музей.

 

"Під час розкопок шурфа загалом було зібрано 196 предметів. Серед них фрагменти вінець, стінок, денець та ручок різноманітних типів глиняного посуду XVII – XIX ст., зокрема, горщиків, мисок і полумисків, макітер, тарілок, глеків, покришок, мальованого і підполив'яного посуду, а також уламки пічних і декоративних кахлів, фрагмент чашечки тютюнової люльки, скляний шлак, шматки берести, фрагменти порцелянових і скляних посудин, залізні ковані цвяхи, лезо ножа і стрижень із загостреним кінцем, вироби із кольорових металів і гільз патронів, кістки дрібних і крупних домашніх тварин", - йдеться у повідомленні.

 

Зазначається, що археологи заклали розвідувальний шурф у північно-західній частині замку, аби з'ясувати потужність і стан культурних нашарувань та відшукати оборонні споруди, які прикривали замок із західної сторони, зокрема кам'яну стіну і рів.

Шурф доведено до глибини 4,10 м. Зафіксовано, що культурні нашарування на зазначеній ділянці доволі потужні.

 

"Під час зачистки на глибині 0,80 – 0,90 м від рівня сучасної поверхні вдалося натрапили на скупчення розкиданих каменів, а трохи нижче, у східній частині шурфа, і рештки власне стіни замку.

Встановлено, що на зазначеній ділянці зовнішню стіну було зруйновано і, можливо, розібрано зверху та на глибину 1,20 – 1,35 м нижче рівня сучасної поверхні", - додають в музеї.

Дослідники припускають, що стіну замку могли знищити упродовж XVIII – ХІХ ст., коли власникам міста, зокрема Любомирським, надали дозвіл на розбір оборонних споруд замку і використання каміння з них для будівництва культових споруд, наприклад, костелу.

 

Довідково. Звягельський замок на початку XVI століття почав будувати князь Костянтин Острозький. Під час національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницього замок захопили козаки, а в ході штурму зруйнували кілька веж та частину стіни.

Коли місто перейшло у власність князів Любомирських, будівлю перетворили на мисливський замок, а згодом частину муру замку розібрали. Наприкінці 1980-х років реконструювали фрагмент фортечної стіни замку та одну з оборонних веж.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.