Голова УІНП та Посол Польщі обговорили напрямки співпраці

9 січня у стінах Українського інституту національної пам’яті відбулась зустріч Голови Інституту Антона Дробовича із Надзвичайним і Повноважним Послом Республіки Польща в Україні Бартошем Ціхоцьким.

Про це повідомляє Український інститут національної пам'яті.

Бартош Ціхоцький та Антон Дробович
Бартош Ціхоцький та Антон Дробович
Фото: УІНП

Сторони обговорили подальшу співпрацю двох держав у сфері увічнення пам'яті жертв воєн та політичних репресій на території Польщі та України, протистояння спробам Російської Федерації фальшувати історію й використовувати її в агресивних зовнішньополітичних намірах Кремля, а також обмінялися баченням можливих спільних проектів на 2020 рік.

Посол Ціхоцький високо оцінив відновлення співпраці у сфері увічнення пам'яті польських громадян, загиблих на території України. Зокрема, висловив сподівання на успішне завершення розпочатих пошукових робіт у Львові, а також подальше урочисте перепохованням останків бійців Війська Польського.

 
Фото: УІНП

Голова Інституту зазначив, що українська сторона готова до паритетної співпраці у сфері збереження пам'яті, налагодження повноцінного діалогу щодо складних сторінок спільної історії, проведення наукових та освітніх заходів, спрямованих на вивчення злочинів тоталітарних режимів, від яких постраждали українці та поляки.

Водночас, Інститут очікує від польської сторони конкретних кроків із відновлення знищених на території Республіки Польща українських місць пам'яті.

Обидві сторони підкреслили відданість положенням Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Польща про збереження місць пам'яті і поховання жертв війни та політичних репресій.

"Україна розбудовує добросусідські, відкриті та паритетні взаємини із Польщею у сфері увічнення пам'яті жертв війни та політичних репресій. Ми вітаємо готовність Посольства Республіки Польща в Україні до конструктивної співпраці, зокрема, до реалізації низки проектів у 2020 році, які сприятимуть порозумінню між нашими народами.

Бачу сьогодні всі можливості для того, щоб вийти на якісно новий рівень міждержавного діалогу відносно складних тем минулого. Маю враження від нашої розмови з паном Послом, що обопільна повага та дбайливе ставлення до історії обох народів, видатних особистостей та місць пам'яті можуть стати новою нормою в наших відносинах", – прокоментував результати зустрічі Голова УІНП Антон Дробович.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.