АНОНС: Віталій Нахманович говоритиме про Другу світову війну в історії та історичній пам'яті

Лекція Віталія Нахмановича "Друга світова війна в історії та історичній пам’яті" відбудеться у книгарні "Є" 4 грудня.

"Три покоління народилися і виросли з дня закінчення Другої світової війни, а ми досі живемо в "повоєнному світі". Травма війни не дає спокою не лише мешканцям пострадянського простору, які зростали на міфі про "Велику Вітчизняну", а й жителям країн Заходу, для яких Голокост став стрижнем сучасної постмодерної цивілізації.

 

Як і чому так сталося? Чи приречені ми назавжди залишатися заручниками тієї далекої війни, чи здатні нарешті покласти її на полицю історії? Чи, може, ми насправді ще не вивчили всіх її уроків, і вона супроводжуватиме нас весь час, доки існуватиме світ, який її породив?

Щоб не те що відповісти на ці питання, а хоча б наблизитися до відповіді на них, ми маємо розглянути Другу світову війну в декількох вимірах та в різних наближеннях.

Для початку, треба визначити загальне співвідношення історії та пам'яті взагалі: історії як об'єктивної послідовності та взаємозв'язку явищ і подій та пам'яті як міфу, породженого нашими сьогоднішніми уявленнями про світ та наше місце в ньому.

Після цього ми спробуємо розглянути історію війни та пам'ять про неї в різних контекстах: у контексті історії Заходу як цивілізації, що її породила, у контекстах історії Німеччини та Радянського Союзу як держав, що її розпочали, і в контекстах історії двох бездержавних народів – українців і євреїв, – що стали ледь не основними її жертвами.

Нам йтиметься про різні аспекти цієї історії: ідейний і моральний, політичний і суспільний. При цьому ми не торкатимемося ані бойових дій, ані проблем економіки, того, що найбільше привертає увагу, але й найбільше затьмарює справжній зміст тих подій.

Натомість ми не обмежимося аналізом витоків та перебігу війни, а приділимо увагу її наслідкам в усіх зазначених сферах, адже саме наслідки війни спричинилися до того, що вона посіла центральне місце в історичній пам'яті народів, що її пережили".

Віталій Нахманович - історик і етнополітолог, провідний науковий співробітник Музею історії м. Києва, відповідальний секретар Громадського комітету для вшанування пам'яті жертв Бабиного Яру.

Модерує Ольга Петренко-Цеунова.

4 грудня, середа, 18:30.

Місце: Книгарня "Є", вул. Лисенка, 3.

Вхід вільний.

Подія у Facebook.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.