У Харкові відкрили виставку золотих прикрас, яким понад 2,5 тис. років ФОТО

У Харкові в університетському Музеї археології відкрилася виставка-презентація, на якій представлені артефакти, включаючи жіночі прикраси з золота VIII-IV століть до Р.Х.

Прикраси були знайдені учасниками Скіфської археологічної експедиції Харківського національного університету імені Каразіна на території археологічного комплексу "Більське городище" на Полтавщині, повідомила кореспондентові Укрінформу директорка Музею археології, кандидат історичних наук Ірина Шрамко.

 

"Студенти і викладачі історичного факультету минулого літа вели розкопки на "Більському городищі" і його околицях. Найцікавіші артефакти знайдені в одному з курганів могильника Скоробор.

У цьому дивом не пограбованому похованні середини VI ст Р.Х. було виявлено набір глиняного посуду, кам'яне блюдо , біметалічне дзеркало, сагайдачний набір бронзових стріл, бронзовий браслет, залізний кинджал-акінак, комплекти кінської вуздечки і невеликий спис.

 

Але серед усіх знахідок виділяється знайдене на глибині поховання дівчини в багатому головному убранстві, включно з виробами з золота: діадему, підвіски, шпильки для волосся, сережки у формі баранчика, а також різнокольорові намиста з каменю і бурштину.

Подібні артефакти були відомі і раніше, зокрема, за матеріалами розкопок на цій території наприкінці ХІХ століття. Однак знайдені нами жіночі прикраси виявлені in situ – тобто, вони ніколи не були переміщені зі свого початкового місця, залишилися недоторканими в тому самому місці, куди їх поклали в свій час", - зазначила Шрамко.

 

За її словами, всі три десятки артефактів, знайдені Скіфською експедицією, свідчать про культурні та торговельні контакти місцевого населення з областями Скіфського світу і Центральної Європи, включаючи грецьку цивілізацію.

"Тут явно було велике місто з осілим населенням. Воно розвивалося протягом кількох століть і займало територію більш як 5 тис. га, обнесене оборонними укріпленнями. До речі, поховання дівчини в золотому убранні було знайдено під одним з таких укріплень.

Тут також знайдені стріли і списи, проте дівчина, судячи з прикрас, явно не була амазонкою, предмети військового спорядження могли покласти в поховання з поваги до знатності померлої ", - додала Шрамко.

 

За її словами, зараз вчені університету вивчають знайдені скарби, уточнюють дати, підбирають аналогії, проводять аналізи: "Тільки комплексне вивчення розкопаного кургану і вмісту відкритого захоронення зможуть допомогти розкрити таємниці скіфської епохи".

 

"Цього літа гостями експедиції на "Більському городищі" стали і колеги з Японії, які знімали документальний фільм "Шлях заліза в Євразію".

Цей фільм розповість про результати вивчення харківськими археологами металургії та обробки заліза у 1 тис. до Р.Х. Фільм покажуть на Токійській олімпіаді, і в ньому буде представлено і наше скіфське золото", - додала Шрамко.

До загальної експозиції виставки, приуроченої до 215-ї річниці від дня заснування університету імені Каразіна, також увійшли понад сто артефактів, знайдених влітку на Слобожанщині експедиціями з університету ім.Каразіна, Харківського національного педагогічного університету ім. Сковороди та Харківського державного історичного музею ім.Сумцова.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.