Анатолій Хромов офіційно став головним архівістом країни

Прем'єр-міністр Олексій Гончарук підписав розпорядження про призначення головою Державної архівної служби України

Документ, датований 27-м листопада, з'явився на сайті Камбіну.

 

"Призначити Хромова Анатолія Володимировича Головою Державної архівної служби України з дати початку фактичного виконання ним посадових обов'язків строком на п'ять років з оплатою праці відповідно до законодавства, встановивши випробування строком на три місяці", - йдеться в розпорядженні.

Довідково. Анатолій Володимирович Хромов — український історик, архівіст, поет. Народився на Одещині в 1985 році. Випускник історичного факультету Одеського національного університету імені Іллі Мечникова. Кандидат історичних наук. У 2008–2017 роках працював в Державному архіві Одеської області. Заступник директора Галузевого державного архіву Служби безпеки України (з 2018 року).

Нагадуємо, що Кабінет міністрів на засіданні 25 вересня звільнив із посади попередню голову Державної архівної служби України – Тетяну Баранову. Конкурс почався 25 вересня, заяви можна було подавати до 10 жовтня. 

Як і де жили наші аристократи

"Пробираючись крізь чагарники, немов у фільмі про Індіану Джонса, ми очікували, що вийдемо на галявину та побачимо бодай руїни чи фундамент споруди. Але коли хащі скінчилися, ми ступили на переоране поле. Перед нами була лише оброблена плугом земля".

Командир гармати "Історик"

Іменем ужгородця Миколи Гаєвого назвали Центр сучасної історії в Українському католицькому університеті.

"Жила однією ідеєю: вільна Україна": до 120-річчя Оксани Мешко

Учасники дисидентського руху називали її "козацькою матір'ю", вкладаючи в цю метафору готовність стійкої, незламної жінки до жертовної боротьби. Оксана Мешко ввійшла в історію українського правозахисного руху як громадська діячка, співзасновниця і лідер Української Гельсінської групи.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.