Журнал "Перець" остаточно припиняє друкуватися

Сатиричний український журнал "Перець" у грудні випускає останню друковану версію, після чого виходитиме лише в електронному вигляді.

Про це повідомляє ВВС. Україна із посиланням на Facebook-сторінку видання "Перець. Весела респубілка".

 

"Анонс "ПЕРЦЯ"№12 за 2019 рік, останньго паперового друкованого примірника. Нагадую шановній громаді, що з січня наступного року часопис виходитиме у світ в електронному вигляді в мережі Інтернет", - йдеться у дописі.

Водночас у коментарях до посту редакція нагадала, що за рішенням держпідприємства "Преса України" "Перець" перестав друкуватися за державні кошти ще за президентства Віктора Януковича у грудні 2013 року.

"Він періодично виходив на одному листочку з обох сторін у вигляді бойового листка "Перець на передовій". Видавали його на волонтерських засадах і розповсюджували в зоні АТО", - додали у редакції.

У 2017 році журнал відродили – також на волонтерських засадах, а більшість коштів передплатників витрачалися на доставку поштою.

Сатирики, карикатуристи, редакторі працювали над створенням "Перця" безкоштовно, відзначають у журналі.

Однак через зростання вартості поліграфії та "відмову Укрпошти доставляти журнал у сільську місцевість і невеликі міста", редакція вирішила повністю перейти на електронний формат.

"Хто шанує українську сатиру та гумор, будуть купувати перегляд журналу з січня 2020 в інтернеті. Якщо проект виправдає себе і ми отримаємо достатньо коштів, то відновимо його паперову версію для найпалкіших шанувальників і коштуватиме він близько 100 грн. з доставкою через "Нову пошту", - додали автори "Перця".



Майже сто років

 

Сатирично-гумористичний журнал "Перець" було засновано ще у 1922 році – тоді у Харкові вийшло два перші номери під назвою "Червоний перець".

Журнал висміював тодішні реалії, такі як бюрократія чи "спекулянти", а також запровадив рубрику для скарг читачів.

Але у 1930-х роках майже всю редакцію журналу розстріляли в рамках "сталінських репресій".

"1934-го журнал припинив існування фактично через те, що не було кому писати. Професія фейлетоніста опинилася в переліку найнебезпечніших", - так описує ті події Віра Агеєва, професорка Києво-Могилянської академії.

З 1940-х років журнал відродили вже у Києві.

 

Згодом він висміював (у дозволених межах) не лише радянські реалії, а й міжнародні події, зокрема політику США та інших опонентів СРСР.

Найбільшої своєї популярності досяг у 1970-1980-х роках – у 1986 році його наклад склав 3,3 млн примірників, "Перець" вважався одним з найпопулярніших гумористичних радянських журналів.

Видавався і у незалежній Україні й офіційно виходив до початку 2014 року.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.

Випускник Лубенської гімназії, видатний правник УНР: до 160-річчя Сергія Шелухіна

6 жовтня минула 160-та річниця з дня народження Сергія Шелухіна – соратника Симона Петлюри, Генерального судді УНР, міністра судових справ УНР, юриста-правника, Генерального прокурора у добу Центральної Ради, письменника, історика та дипломата, учасника п'яти наукових товариств, обстоювача автокефального статусу Православної Церкви України, громадського і політичного діяча.

До питання правового статусу Східної Галичини у 1918-1939 роках

Встановлення Польщею контролю над територією Східної Галичини у період після листопада 1918 року відбулося внаслідок здійснення Польщею агресії проти ЗУНР, окупації та подальшої анексії Східної Галичини.

Закордонне представництво УГВР. "Америка нам допоможе!"

Після того, як органи нквс урср у 1944 році отримали інформацію про створення Української Головної Визвольної Ради (УГВР) і захопили протоколи установчих зборів цього повстанського тимчасового парламенту або уряду воюючої України, перед ними постало завдання знайти всіх його активних діячів. Але пошуки на українських теренах виявилися марними.